Боюся, що мама дуже розгнівається, якщо дізнається про моє бажання знайти батька, який нас покинув, ще до мого дитинства

Мені 19 років. З народження я росла без батька. Вони з мамою не були одружені, і, коли він дізнався, що мама матиме дитину, вимагав позбутися її. Але мама сказала, що хоче цю дитину, тоді вона покинула його.

Через кілька місяців після мого народження він зателефонував і спитав у матері, хто народився? Мама відповіла: “У мене дочка”. Після цього він більше не дзвонив, переїхав, і про нього нічого не чути було якийсь час. Я розмови про батька ніколи не заводила, хоч і дуже хотіла, але розуміла, що мама нічого не скаже.

Мене всі називали безбатченком, і я дуже хотіла побачити батька. Я знала тільки його ім’я і те, що в дитинстві була його точною копією. Я завжди мовчала про своє бажання, говорячи, що мені й без тата добре. Але у 17 років я випадково почула дещо про нього.

Виявляється, через кілька років після мого народження він одружився з жінкою, яка мала доньку приблизно мого віку на той момент. Але це було лише початком.

Я дізналася, що він, як і я зараз, займався єдиноборствами. Як і я був змішаної крові, і що в моїй поведінці та характері іноді простежуються його риси.

Я була шокована і не знала, що робити. Бажання побачити його знову з’явилося у мені. Я хочу подивитися на нього і спитати, чому він залишив маму? Навіщо дзвонив, щоб дізнатись, хто народився? Чому одружився з жінкою мого віку?

Зараз мені вже 19 років, я живу в Україні, але на іншому кінці, на самому сході. Але я ще хочу його побачити. Я не розумію, навіщо мені знати того, хто покинув нас із мамою, але все одно хочу його побачити.

Я заплуталась. Що мені робити? Я боюся, що мама дуже розгнівається, якщо дізнається про мої бажання. Як мені бути? Я ні з ким не можу про це поговорити. Не знаю що робити. Чи варто спробувати знайти батька чи відмовитися від цієї витівки?