Брат дізнався, що дружина йому зрадила, і він десять років виховував не свою кровну дитину. Найбільше шкода дитину
У нас вся родина зараз стоїть на вухах, бо раптово відкрився той факт, що дружина брата йому мало того, що зраджувала, але ще й син не від чоловіка, а від якогось лівого мужика.
Найстрашніше, на мій погляд, що це все розкрилося через десять років після того, як усе сталося. Тобто брат десять років виховував не свою дитину.
У дитинстві, коли дитина була зовсім маленькою, жодних підозр не було. Хоч і брат, і його дружина самі темні від природи, а дитина була білява, але це нікого не напружило.
Мама згадувала, що брат теж народився зі світлим волоссям, але потім поступово волосся набуло того кольору, який є зараз.
Але що старше він ставав, то чіткіше було зрозуміло, що на брата він не схожий. Та й на дружину його теж, але там були пояснення, що був у невістки якийсь дід, на якого малюк схожий один в один.
На якийсь час це пояснення всіх влаштувало, питання було знято. Мама наша спокійно няньчилася з онуком, забирала до себе, допомагала, загалом поводилася, як звичайна бабуся.
Брат начебто ніяких ознак недовіри не виявляв, синові приділяв багато часу, можу сказати, що він хороший батько, тут прямо без жартів.
Я не знаю, що його спонукало зробити експертизу, але аналіз показав, що брат цій дитині батьком не є, це точно. І це був шок для всіх.
Як я зрозуміла, невістка зізналася, що був у її житті такий момент, що вона зустрічалася з іншим чоловіком, хоча вже була одружена, і вона підозрювала відразу, що ця дитина – плід кохання з тим чоловіком.
Почалися міркування, що це була помилка молодості, стільки років минуло, і взагалі батько не той, хто зачав, а той, хто виховав.
Але брат зібрав речі та переїхав до мами. З дитиною тепер не спілкується сам і зі скандалом заборонив нам також із хлопчиком спілкуватися.
Тут його не зрозуміли ні я, ні мати. Десять років ми цього хлопчика вважали за рідного, прикипіли до нього душею, а тепер по клацанню пальців маємо забути? Або як він собі це бачить?
Але брат скандалить, що це не його син, тож і мамі він не онук, і мені не племінник, тож треба просто викреслити цей “ганебний епізод” із нашого життя.
Мені не шкода невістку, вона вчинила підло, тому що зраджувала чоловікові й тому, що не розповіла правду, поки її не приперли до стінки.
Брата теж не шкода, він не подарунок, щоб він там про себе не думав. Не виправдовую його дружину в жодному разі, але на речі треба дивитися реально. У брата, до речі, теж рильце в пушку щодо подружньої вірності, тільки там без наслідків обійшлося.
Мені шкода бідного десятирічного хлопчика, який точно ні в чому не винен, він любить і тата, і бабусю, і мене. Чому за тупість своєї матері має розплачуватися він?
Я з братом вже посварилася, сказавши, що його укази виконувати не збираюся, і тільки мені вирішувати, з ким спілкуватися, а кого ігнорувати.
Мама поки що зберігає мовчання, але мені здається, що вона підтримує мій погляд. Для неї вся ця ситуація теж ножем по серцю, але посилювати її ще й розривом стосунків із дитиною – це дурість.
Брат кричить, що якщо його слово нічого для нас не означає, якщо нам дорожче якийсь байстрюк, то ми можемо вибирати – або він, або хлопчик.
Я обрала хлопчика, бо він єдиний, хто в цій історії зовсім не винний.
