Брат нічого поганого зробити не хотів, але у нас все вийшло за старою доброю традицією – хотіли як краще, а вийшло, як завжди. Тепер усі пересварилися на рівному місці, хоча нічого не віщувало

Брат нічого поганого зробити не хотів, але у нас все вийшло за старою доброю традицією – хотіли як краще, а вийшло, як завжди. Тепер усі пересварилися на рівному місці, хоча нічого не віщувало. А почалося все з того, що брат вирішив допомогти мамі грошима, оплачуючи її допомогу з дітьми.

Моєму братові Валерію зараз вже сорок років, але він у нас молодий татусь. Вони з дружиною в молодості ще вирішили, що не хочуть працювати на дядька, а будуватимуть свій бізнес. Сказано – зроблено, стали вкладати усі зусилля на цю мрію. Скільки разів вони прогоряли та починали з нуля навіть страшно уявити, але рук не опускали.

З дітьми спочатку вирішили не поспішати, потім щось у них не виходило, вже навіть думали, що не доля. Коли ж у них таки пішов бізнес, вони купили квартиру і стали трохи вільнішими, то почали звертатися до лікарів, дітей таки вони хотіли. Довго лікувалися обидва, але в результаті зараз у мене є два племінники у віці трьох років та одного року.

Я молодша за брата на дванадцять років, у мене теж є сім’я, синові три з половиною роки, є іпотека, чоловік, робота – загалом, цілий набір. Не скажу, що ми з чоловіком бідуємо, але поки що жити на широку ногу не виходить. Я тільки з декрету, маленька дитина та іпотека. вільних грошей немає. Тим більше коли ціни зростають, а зарплати ні.

Брат пропонував допомогу, але вони самі недавно встали на ноги, до олігархів їм далеко, грошима розкидатися вони собі дозволити не можуть. До того ж обоє працюють як коні. Тож ми від цієї допомоги відмовилися. У них ситуація не така хороша, а в нас не така погана, щоб приймати пропозицію.

Я вийшла на роботу, як тільки сину дали місце у садочку. Вдома він майже не хворів, тому я сподівалася, що імунітет у дитини добрий, але помилилася. Звичайно, хворіє не щотижня, але раз на місяць – стабільно. Мені ж лікарняні брати постійно не з руки, забагато втрачаю по грошах. У чоловіка така сама ситуація.

Батьки чоловіка живуть в іншому місті, і допомогти нам з онуком не можуть, тому залишався лише один варіант – моя мама. Вона без проблем сиділа і з моєю дитиною, і з дітьми брата. Його дружина досі була в декреті, тому до мами вони дітей привозили рідко, або якщо форс-мажор, або колись якісь заздалегідь заплановані заходи.

Але нещодавно брат вирішив розширювати існуючий бізнес, і виникла необхідність участі його дружини. Вона в них там і кадровик, і бухгалтер, і ще невідомо хто загалом без неї ніяк. І постало питання – а куди дітей. Старшого в садок, а молодшого? До того ж висока ймовірність, що діти по колу хворітимуть. А няню брати страшно, чи мало на кого потраплять.

Наша мама вже не працює, тож і запропонувала посидіти з дітьми. Пропозиція була братом сприйнята з вдячністю. А через місяць брат вирішив, що за мамину роботу він платитиме їй. Логіка проста – без неї все одно наймали б няню, тому їй платитимуть як няні. Нормальне рішення? Нормальне.

Але в мами щось у голові клацнуло, і вона вирішила, що несправедливо братиме гроші за нагляд за дітьми у брата, і не брати їх за те саме в мене. Про це вона мені й повідомила, дякувати Богу, заздалегідь, тобто не в годину, коли мені знадобилася допомога.

Я спочатку вирішила, що вона жартує. Але мама була дуже серйозна. Вона вважала, що це буде чесно. Якщо платить брат, то я теж повинна платити. Тільки не враховувала нашу різну з братом “вагову” категорію. Він може собі це дозволити, а я ні. Ми кожну копійку у банк на іпотеку несемо.

Маму ж мої докази не переконали, вона прийняла рішення, вона мені його озвучила, а я вже сама мушу вирішувати, як мені далі вчинити. Ми з чоловіком від таких змін очманіли. Перебудова на ринку відносин відбулася дуже стрімко.

З мамою я пробувала кілька разів поговорити, пояснити, що немає можливості оплачувати її послуги, але ефекту не було. Тільки посварилися. Я на неї закономірно образилася, тому що вже вона прекрасно знає про те, як ми з чоловіком живемо і скільки заробляємо.

Відлуння нашої сварки долинуло навіть до брата, який вирішив поцікавитися, що в нас з мамою трапилось. Я йому розповіла все у фарбах. Навіть він маминого вчинку не зрозумів, але вдаватися у конфлікт йому не хотілося, тому він запропонував просто платити мамі замість мене.

Сказав, що я дитину їй залишаю не щодня, тому великої суми не буде, він зможе без проблем її оплачувати. Але мене цей варіант не влаштовує.

Я братові, звичайно, подякувала за пропозицію, але я не маю вже жодного бажання залишати дитину мамі. Краще я тоді сама ходитиму на лікарняні. Мені прикро, що мама так вчинила.

Я розумію брата, який хотів зробити все правильно та організувати все якнайкраще. А ось маму я не розумію. Грошей вона не потребує, а що ми з чоловіком зі шкіри геть ліземо, щоб закрити іпотеку, бачить чудово.

Не розумію, що з нею відбувається. Зараз у сім’ї я образилася на маму, вона не спілкується зі мною, тому що впевнена у своїй правоті, а брат почувається не у своїй тарілці, тому що з нього ця каша і заварилася. Коли і як це вирішиться, ніхто не знає.