Так вихідний же. Я по вихідних не працюю!
Кінець березня. Мене через соцмережі знаходить зведений брат мого двоюрідного брата. Від банального “привіт – як справи” він швидко перейшов до теми віддаленої роботи.
Не знаю, через кого він дізнався, що я вже як пару років працюю віддалено, але сам факт. Попросився до нас в контору.
Якщо чесно, то не дуже хотілося просити начальство працевлаштувати родича, але ввечері ще й моя мама подзвонила. І плавно звела тему до віддаленої роботи.
Пообіцяв мамі, що спробую допомогти з працевлаштуванням.
Зв’язався з начальником. Пояснив ситуацію. Коротше, взяли.
Через день “брат” повинен був почати працювати, про що йому і було сказано.
Для довідки: вихідні рідко випадають на Сб-Вс. Немає такого, що всі залізно відпочивають в суботу та неділю. У когось вихідні строго на понеділок і четвер випадають, у мене «вихідні» взагалі плаваючі.
22-е число, неділя, вечір. Дзвонить начальник. Каже, що взяли іншу людину замість мого брата.
Якщо коротко, то деталі наступні: чекали весь день, поки він зволить з’явитися в робочому чаті. А головний менеджер ще й двічі на телефон братові дзвонив. Так і не додзвонився.
Передзвонюю братові:
– Ти чого в чат не заходиш?
– Так вихідний же. Я по вихідних не працюю!
– Весь відділ працює, начальник працює. А ти тепер ніяк вже не працюєш.
З тих пір взагалі зарікся допомагати комусь з роботою.
P.S. Родичу заздалегідь повідомив про плаваючі вихідні.
