Життєві історії
– Ти мовчи, я сама говоритиму! Знаєш, жінці жінку зрозуміти простіше. Грошей дамо. Що їй, чи багато треба? Адже одна – ні дітей, ні кошенят. Стара діва. –
Віра пригальмувала, хоч у голові кричало – не зупиняйся. На узбіччі лежав чоловік. Не сидів, не стояв – лежав грудкою біля асфальту. Завірюха била в лобове, двірники не
– Вісім тисяч, Артеме! Щонайменше вісім, а краще десять! – Ти ж розумієш, на одну пенсію зараз тільки за квартиру заплатити та хліба купити, – Тамара Степанівна акуратно
Заздрили Насті у селі, такого хлопця відхопила. Він, як тільки вперше з’явився в селі, дівчата всі закохалися. Широкоплечий, високий та красивий. А ще міський, і освічений. Десь за
Петро Олексійович все життя прожив у селі. Тут і дружину свою поховав п’ять років тому. До цвинтаря десять хвилин ходу повільним кроком, та й швидко вже не розбіжишся.
“Вибач. Я йду від тебе. Більше не можу обманювати тебе . Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама», – Олексій прочитав смс від дружини “Ось
Почалося все минулої осені, коли листя з беріз золотими монетами обсипалося. Жила у нас на краю села, біля самого яру, Ніна Петрівна. Жінка тиха, працьовита, з тих, на
– Мамо, що трапилося? Чому ти плачеш? Бабусю? А ти чому тут, а не на дачі? Що сталося? Мати ридала, бабуся сиділа скорботно підібгавши губи, Віктору ніхто нічого
– Олено, це просто несерйозно! – З образою сказала мама. Я не відповіла. Мама довго пильно дивилася на мене, потім відвернулася. Я, мабуть, розуміла її. Прикро, коли твоя
– Оль, ну що це таке? – Михайло відсунув тарілку з таким виглядом, наче йому підсунули отруту. – Знову котлети. Знову картопля. Ти взагалі коли готуєш, про що