– Сидить на грошах, – ні собі ні людям! – Почула дочка розмову матері та сестри
– Ти знаєш, скільки вона отримує? Я випадково побачила розрахунковий лист на столі. Там цифри такі, що в мене очі на лоба полізли. І ні гривні нам не
Олена Петрівна очам своїм не повірила. Вона впізнала його! Хоч і минуло стільки років… Але очі, усмішка! То був її Ігор…
В Олени Петрівни був дуже радісний день. Сьогодні Олексій прийде до неї зі своєю нареченою, щоб познайомити їх. Її онук стільки всього напланував – думала не виконає! Але
-Все, я від тебе йду! -Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена. -Навіть так? – Сергій на мить зупинився
-Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши в квартиру, сказав Сергій дружині і поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди. -Слава Богу, – несподівано для чоловіка
– Уявляєш, як Люба зазналася. Не хоче зі мною спілкуватись. Дзвінки скидає. Ну й не хоче розмовляти, то й не треба, зазналася вже разом із своїм Павлом. Адже це я їх тоді познайомила. Невдячна
Задзвонив телефон, Надія подумала: “Невже знову він дзвонить?” Але дзвонила подружка Віра: – Уявляєш, як Люба зазналася. Не хоче зі мною спілкуватись. Дзвінки скидає. Ну й не хоче
Невже мене вже поза очі засватали тут усі?
Валя була красунею. Бог дав їй і зовнішність, і розум, і скромність, чим батьки її пишалися найбільше. У селі, де вони жили, на околиці біля лісу, було тихо.
Нічна оказія…
Ніч. Завірюха. Глуха околиця міста. На порожню заправку в’їжджає таксі. Втомлений водій відчиняє бензобак, повертається, щоб взяти заправляльний шланг, і раптово відчуває, як хтось плескає його по спині.
– Ти у своєму розумі? – Запитала я пошепки. – Він увесь вечір на мене дивився і навіть натякати намагався, а ти додому його тягнеш? Сашко скривився. – Надю, ну що ти вигадуєш… – Олег Петрович просто… Просто такий. Контактний. – Контактний?!- То це так тепер називається?
– Він просто заночує в нас, а вранці піде, – сказав чоловік. – І не роби таке обличчя, йому не можна відмовити. Мого обличчя, до речі, він не
– Що ти тут командувати надумала, Ніно? Ти ж гостя! – Гостя три дні, а я взагалі жити приїхала, за тобою доглядати
Після того як чоловік Віри Павлівни пішов із життя, вона залишилася сама. Діти давно живуть у місті, у селі їм не цікаво. Матір вони відвідують, але ніколи не
– Ми таке не їмо! У нас у селі цим свиней годують! – Свекруха жбурнула тарілку. За хвилину я виставила їх за двері
Марина витирала руки об рушник і дивилася на стіл. Рулетики з баклажанів, котлети, салат, компот у графині. Все як слід. Все вірно. Тільки всередині шкрябало – сьогодні прийде
Люди не змінюються…
– Ти ж розумієш, що це не життя, – сказав батько, відвернувшись до стіни. Його голос змінився після того, що сталося. Він говорив так, ніби рот був набитий

You cannot copy content of this page