Життєві історії
Микиті було чотирнадцять і весь світ був проти нього. Точніше, не хотів його розуміти. – Знову цей хуліган! – бурмотіла тітка Клавдія з третього під’їзду, поспішно переходячи на
– Любо, мені оголошення тут твоє показали. Ти чого це будинок продавати зібралася? – Подзвонила сестра Анатолія. – Привіт, Валь, – відповіла Люба, – Та ось вирішила. Їду.
– Юра, котлету будеш? – Яку котлету? – Напівфабрикатну, у магазині купив. Юра трохи помовчав, подумав. – Ні, зараз мама прийде, щось смачне приготує. – Мама швидше за
Борис був єдиною дитиною у сімʼї. Звичайно він був давно і щасливо одружений, мав дочку та сина. Жила вся родина у місті. Батьків не стало в один рік.
Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, як на долоні, сяючи вогнями. За спиною чувся тихий гул швейних машинок з експериментального цеху
Олена та Юра завжди жили дружно. Будь-яку проблему вони вирішували спільно. Юра був радий, що вони із дружиною завжди знаходили компроміс. За весь час їхнього шлюбу можна було
– Мамо, я, звичайно, все розумію, п’ятдесят тисяч – сума велика… Але ж у тебе були гроші! Чому ти нам не допомогла? – з болем у голосі спитала
Які почуття відчуває людина, яка вперше в житті переступає поріг по-справжньому своєї квартири? Своєї, навіть якщо за неї треба платити банку ще років п’ятнадцять, чи двадцять? Звісно, щастя!
— Серветки. Переклади. Голос свекрухи, Тамари Ігорівни, пройняв нерви, наче тупий ніж по склу. Я завмерла, дивлячись на ідеально рівну стопку лляних серветок. — Що з ними не
Аркадій Петрович машинально виводив хрестики у своєму блокноті, намагаючись перетворити їх на якийсь візерунок. У душі панувала порожнеча і туга. З екрана ноутбука на нього дивився вірний пес