– Ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – Запитала Варя розгубленого чоловіка
– Льоша, ну ти що? Ні я, ні діти не винні, що в тебе відпустка тільки в жовтні. Каті треба до школи, Даня у вересні в садок піде,
– Шуро! Шурка! Стій! Не ходіть додому! – гукнула сусідка молоду жінку біля під’їзду. – Що трапилося, бабо Валю? – поцікавилася Олександра і міцніше стиснула ручку трирічного синочка. Її серце тьохнуло в грудях, передчуваючи недобре. – Там у вашій квартирі двоє…
– Шуро! Шурка! Стій! Не ходіть додому! – гукнула сусідка молоду жінку біля під’їзду. – Що трапилося, бабо Валю? – поцікавилася Олександра і міцніше стиснула ручку трирічного синочка.
Хто старе згадає…
– Іро, ось чим ти годуєш мого сина? Чому Вовочка повинен їсти вчорашнє, та ще й зігріте у мікрохвильовій печі? Це шкідливо для його здоров’я! – обурювалася Наталя
Ох, Ірино, вибач… Картоплю сьогодні не подужаю. Зовсім не можу! Доведеться тобі самій полоти, – Старанно зображуючи страждання, схопився він за гомілку
Літо на дачі у Ірини та Геннадія Петрових було часом сонця, шашликів та… нескінченних грядок. Особливо ненависною для Геннадія була картопляна ділянка – прополка під палючим липневим сонцем
– Бракує грошей – нехай на своїх дітях економлять, а я мати – вони мені винні
– Син у мене добрий, дбайливий, та тільки з дружиною йому не пощастило, – розповідала Людмила Василівна попутниці по дорозі в санаторій. – Щоб Іван не зробив, за
– Тату, ти що твориш? Це ж безхатько! Ми не притулок! – Доню, – м’яко, але твердо сказав Андрій, – він – людина. Він втратив пам’ять. Він не знає хто він. А Мухтар знайшов його. Виходить, – доля!
В глибокій осені свого життя, коли сивина вже покрила скроні, а очі стали пронизливими від мудрості прожитих років, Андрій Семенович вперше за довгий час відчув, що знову потрібний
Собака Аська завивала всю ніч, не даючи господині відіспатися. Глянувши зранку в її будку, жінка застигла з переляку
Собака Аська завивала всю ніч, не даючи господині відіспатися. Глянувши зранку в її будку, жінка застигла з переляку. Ніч була бурхливою, наче сама природа вилила на землю всю
– Я так розумію, Іринка приїхала до нас знову з однією метою. Хоче нас з місця зісмикнути, так? До міста хоче нас перевезти? Якщо що, то я готовий. – Ах, готовий він… – невдоволено сказала Марія. – Як квапиться він до Світланки своєї… – До якої Світланки? – підняв брови Іван. – А до тієї, яка тобі листи щотижня пише. Вже, як вона вмовляє тебе переїхати в це місто, просто читати неможливо!
Іван одразу відчув, що на цей раз дочка Ірина приїхала до них не просто так. Судячи з її хитренького і в той самий час рішучого обличчя, вона з’явилася
— А тепер послухайте мене. Обоє
— Ніно, привіт! Не відволікаю? — голос невістки, Каті, дзвенів у слухавці фальшивою бадьорістю. Я мовчки помішувала ложкою давно охололий суп. Не відволікає. Я ніколи не буваю зайнята,
-Ти Знову в своє виправдання хочеш звинуватити тільки Галю, сказати, що це вона тебе спокусила, -Роздратовано запитала Катя. – Ну добре, продовжуй. Мені цікаво почути продовження, якщо вже ти почав
Катя стояла біля вокзалу, тримаючи в одній руці велику сумку, а іншою тримаючи за руку п’ятирічну Оксану. -Мамо, а ми надовго сюди приїхали? – Запитала дівчинка, з цікавістю

You cannot copy content of this page