Життєві історії
– Наталя Петрівно, привіт. Це Яна, ваша майбутня невістка. Хочу зустрітись, поговорити. Коли і де вам буде зручно? Наталя Петрівна напружилася, особливо після слів – майбутня невістка. Що
– Мамо, тату! – Рита з порога, ще не встигнувши роззутися і стрибаючи на одній нозі, кликала батьків. Те, про що вона збиралася їм розповісти, ввело її в
Лариса почула дзвінок і завмерла з філіжанкою в руках. Такий нерішучий, уривчастий – наче він. Рік минув, а вона все одно впізнала. Підійшла до дзеркала, машинально поправила волосся.
– Тату… – ледве чутно прошепотіла Ліза, насилу повернувши голову, ніби навіть цей маленький жест давався їй з неймовірним зусиллям. Вона хворіла вже чотири довгі місяці. Хвороба, як
Микола йшов рядами супермаркету і впевнено складав продукти у кошик. -Так, ну що, відпочивати, то з розмахом. Павло, давай-но, шашличка візьмемо, сосисочок, ігристе там, може ще, або що
Після розлучення Віктор відмовився віддавати ключі від квартири. – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться? А я не зможу навіть відчинити двері. Віра
Надійка, скільки пам’ятала себе, росла з мамою. Щоправда, мама була не рідна… Дівчинку удочерили у віці шести років, і вона чудово пам’ятає цей день: нові мама та тато
— Мамо, ну чому ти все вирішуєш за нас? – Валерка роздратовано дивився на Ніну Петрівну. — Тому що, я краще знаю! – категорично відповіла та. – У
Юля сиділа на лоджії другого поверху їхнього нового будинку й працювала. У вікно віяв свіжий вітерець, сонця було вже не видно. Прохолода після спекотного дня принесла полегшення. Юля
– Та скільки можна! – Третя година дня! Майте совість! За стіною знову стогнали. Жіночий голос то тихий, то голосний. Потім чоловічий – низький, розмірений. І знову жіночий