Життєві історії
– Мамо, а що на вечерю? – Денис заглянув на кухню, де Галина Миколаївна складала документи в портфель. – Не знаю, – відповіла вона, не підводячи голови. –
— Марічко, тут Олена влаштовує дівич-вечір у суботу. Треба буде їй трохи допомогти. Кирило влетів до кімнати, мов невеликий, але дуже енергійний ураган, наповнений сімейними планами й добрими
Коли Тамара Володимирівна простягла мені руку із вимогою віддати всю зарплату, я зрозуміла – конфлікт оголошено. В її очах горів вогонь власництва, а за спиною маячив силует мого
– Алло, Олено Ігорівно, ну ви де? Ви ж обіцяли прийти посидіти з дітьми… Ми на вас чекаємо, між іншим, уже годину! – Галя роздратовано дивилася на годинник,
– Та я все розумію… – тяжко зітхнула Віра Степанівна. – Тому й питаю, скільки мені лишилося? Рік, пів року, місяць? Хоча б приблизно. Ірина опустила очі. –
Всі навколо тільки й говорили про те, що з’явилася зграя бродячих собак. Ну, точніше, всі дорослі. Дітям не було до цього справи, їм здавалося, що собаки не несуть
– Галино Петрівно, ви знову Сашка у валянках водите? На вулиці плюс десять! – А що таке? Ноги мають бути в теплі, – відповіла я сусідці й швидко
– Сьогодні ж із нею поговорю! Усі нормальні жінки у декреті допомагають своїм чоловікам, а моя сидить без діла, нібито втомлюється, – Володимир стукнув кулаком по столу. –
– Тату, так не можна, – каже мені мій двадцятирічний син після того, як дізнався, що я збираюся розлучитися з його матір’ю. – Чому це? Я тебе виростив,
Ось уже кілька тижнів спостерігала Галя за новою сусідкою, яка переїхала до них у під’їзд на перший поверх та оселилася у квартирі навпроти. Новеньку звали Ганною. Їй було