Життєві історії
– Так, – вперла руки в боки Зоя Григорівна, – давай, збирай свої речі та вимотуйся з моєї квартири! Ще не вистачало, щоб усілякі дівки тут себе господаркою
Андрій увімкнув двірники на максимум, але скло все одно залишалося каламутним від потоку дощу. Злива хльостала з такою люттю, наче небо мстилося за все безхмарне літо. Годинник показував
Марина зрозуміла, що щось не так, коли чотирирічна Катя почала називати няню «мамою Олею». Спочатку це здавалося милою дитячою вигадкою, але коли дочка почала говорити це при сторонніх,
– Таке тільки свиням подають! – гаркнула Тамара Григорівна, а наступної секунди в невістку полетів кухоль з водою. Дякую, що хоч пластмасовий. Він потрапив прямо в живіт Ірині,
Жила в селі самотня Євдокія. Вже тридцять три їй стукнуло, а ні чоловіка, ні дітей. Гарна жінка була та й симпатична, та тільки в селі пару собі так
Справившись з домашніми справами, Марина зазирнула до чоловіка. Він останнім часом полюбив літню кухню, комп’ютер там поставив, інтернет провів. Марина, попередивши чоловіка, пішла до сусідки посидіти, поговорити, новини
– Господи, це ж катастрофа, а не сукня! Ти в ній схожа на шинку в сіточці. У дзеркало не дивилась, чи що? З твоєю фігурою тільки туніки носити!
Вони мешкали в одному під’їзді. Жанна із чоловіком Віктором, і Віра з двома дітьми. Чоловік її поїхав на заробітки в Польщу, там і лишився – знайшов собі іншу.
– А чого ти ображаєшся? Я тобі очі розплющила, між іншим! А то так і ходила б, рогами в стелю упираючись… А уяви, якби на моєму місці була
– Ну, як, Анюто, виживаєш? – Запитала подругу Настя. – Ось саме, виживаю, – відповіла та. – Якби я могла тільки припустити, що таке може статися, то я