Життєві історії
– Невдячна! – Кричала дочці Раїса Вікторівна, – я тебе на світ привела! Виховала! Ти руки цілувати мені мусиш! А ти такої дрібниці шкодуєш! – Мамо, ну годі
– Ах ось значить як, женете? Ну що ж, я піду! Потім лікті будете кусати та назад кликати, а я не прийду! – Це навряд чи, – тихо
— Доню, я, мабуть, не піду з вами, — мама з надією дивилась на Валю. — Ну що я там робитиму?.. І одягу в мене нормального немає… Ну
– Ну хороми, і справді хороми! – захоплено обводили поглядом будинок мати з тіткою. – Ось тут правда люстру поміняти б. – А тут інші штори повісити. А
— Я хочу познайомити тебе зі своєю мамою вже ввечері, після вечері, — повідомив Олег своїй дівчині, сівши на край дивана. — Навіщо? — спокійно спитала Анжела, дивлячись
– З’явилася, не запилилася. Я думав, ти сьогодні ночуватимеш на своїй роботі! – Почула Іра, не встигнувши переступити поріг квартири. – Гена, я ж попереджала, що затримаюся на
— Алісо, люба, не переймайся так. Мама пригляне за мною. Приїдеш, коли зможеш. Не хочу навантажувати тебе ще більше. Ти й так повертаєшся з роботи виснажена, тобі б
– А ти куди зібралася? Я тебе не відпускала. Сьогодні дивитимешся за дітьми, зрозуміла? Я у справах. І спробуй тільки втекти. – Мати поглядом, що не обіцяв нічого
Марія прийшла з роботи втомлена. Вона зняла туфлі, сіла у крісло і заплющила очі. -Ну й день сьогодні важкий, – подумала вона. Раптом задзвонив телефон. Вона повільно і
Василь Іванович ще раз оглянув свій кабінет. Все було так, як він любив: мінімалістично, чисто та організовано. Довгий час його вмовляли перейти до цієї клініки. Він розумів, що