Життєві історії
– А ти не змінився, – тихо відповіла вона, ніби до самої себе. Сергій кинув на стіл ключі навмисно голосно. – Це вже неможливо, Наталко. Все. Досить. –
– Недолуга ти, Лєнка! Ми могли б ще зустрічатися і тусити. Тобі що, не подобалося, як ми відпочиваємо? – Сашко, що ти таке кажеш? Ти жартуєш, так? Сашко
– Поліна Андріївно, щось ви сьогодні без настрою. Чи трапилося що? – Запитала Алла Федорівна, побачивши, що колега не може зосередитися на звіті, без кінця п’є каву, і
У двері дзвонили. Поки Олена мила руки, які були в муці, поки йшла до коридору, дзвінок продовжувався. З дитячої кімнати вискочив старший син Діма, і, не дивлячись у
Ліда з тривогою спостерігала, як чоловік крокує кімнатою туди-сюди. Останнім часом він став дратівливим та нервовим. – Костю, що сталося? Він різко зупинився, миттю глянув на неї, й
– Вітааааааю доню, вітаю Тетянко. Як здоров’я? Сім’я, робота, справи? – Де твій? На роботі? Об 11 годині ночі? І як цю роботу звуть? Віра, як минулого разу,
Василь Іванович ще раз оглянув свій кабінет. Все було так, як він любив: мінімалістично, чисто та організовано. Довгий час його вмовляли перейти до цієї клініки. Він розумів, що
– Я подаю на розлучення, – оголосила Ольга. Денис тим часом захоплено дивився футбол, і ніяк не відреагував на слова дружини. Ольга підійшла, та вимкнула телевізор. – Ти
– Людо, маму через тиждень приблизно випишуть, потрібно підготувати для неї кімнату, – Сашко дружину не питав, просто поставив перед фактом. Він уже все вирішив. – Що? До
– Ти збожеволів, чи що? – голос матері тремтів від злості. – Після всього, що ти накоїв, вистачає зухвальства ще й до мене проситися? – А куди мені