– Таню, це наш з тобою день! Це не загальноприйняте свято! От скажи мені, чого тобі хочеться? Подарунків? – Вони що, подарують тобі місяць з неба? Єдинорога, чи що? Чому ти так дбаєш про всіх, забуваючи, що це і мій день теж
– Чула, Нінка з Борисом розбіглися? -Та чула, – Таня похитала головою, – Оль, ну от як? Він же їй проходу не давав, згадай … Він же її
– Ти ж не хочеш сказати, що шкодуєш, що бабуся вижила? – З панікою в голосі запитала Оля. – Мамо …
– Біжімо швидше! А то твої тітки все собі захоплять! – Мама впевнено тягла Олю за руку, вони удвох мчали в метро по перону. Оля волочилася слідом. –
– Катерино, по-людськи давай! Ми ж рідні сини її! Розділимо порівну – тобі третина, нам по третині. Чесно ж?
– Заповіт складено на користь Катерини Андріївни Соловйової. Будинок, земельна ділянка, ощадний рахунок. Повністю! Нотаріус Ірина Павлівна читала рівним голосом без інтонації. Як читають звичні тексти. Дядько Микола
– Привіт, – вона засміялася. – Я ваша майбутня дружина. Микола, почувши таке, рвонув вперед. “Ненормальна якась”, промайнуло у нього в голові, і він тут же забув про цю дівчину
Микола швидко йшов по осінній вулиці. До початку уроків залишалося всього п’ятнадцять хвилин, і він дуже поспішав. Раптом він помітив, що з газетного кіоску на нього дивиться дівчина
– Ми подарували вам трьох онуків, а ви ніс повертаєте! – Репетувала дочка
О пів на сьому. Вібрація телефону на тумбочці. Я знаю, хто це не дивлячись. Юля. Моя кохана, вічно втомлена дочка. – Мамо, ти спиш? – у голосі Юлі
Наталка сиділа вже другу годину і дивилася в підлогу, вона ніколи не думала, що з нею може статися таке
Наталка сиділа вже другу годину і дивилася в підлогу, вона ніколи не думала, що з нею може статися таке. Коли минулого року подружка Олеся спіймала свого Сашка з
– Якщо вони й далі житимуть із нами, я з’їду! Я більше так не можу! – Валю, припини! Це ж тимчасово! – повторював він, як мантру, намагаючись переконати в цьому і мене, і, мабуть, самого себе
– Валю, зрозумій, у них зараз просто важкий період! – У них завжди… просто… важкий період! Олег умовляв мене впустити до нас у будинок свою маму, Марію Петрівну,
Каріна так і не прийшла! Конфлікт не розсмоктався, не вщух, не забувся. Вона мені не пробачила. А я… Мені ніяково. Рідна ж дочка…
– Мамо, тобі ж пенсія прийшла? – Каріна ще не роззулася, а вже питала. Я варила пшеничну кашу, найдешевшу крупу, ту, що продається по акції. Звісно, ​​прийшла. Куди
– Та кому він потрібний! – Сміялася Катя, коли подруги дивувалися її рішенню відправити чоловіка працювати на вахту. – Ви його бачили? – Лисий, пузо стирчить, а хропе так, що сусідка баба Маша уві сні підстрибує! Ні, дівчата, відпускаю я його з легкою душею: і відпочину від нього, і гроші нарешті в хаті з’являться. Але доля розпорядилася інакше
– Та кому він потрібний! – Сміялася Катя, коли подруги дивувалися її рішенню відправити чоловіка працювати на вахту. – Ви його бачили? – Лисий, пузо стирчить, а хропе
– А чого це ти раптом розщедрився? – Може, накосячив десь, а тепер сліди заначкою замітаєш? – Вирвалося у дружини
– Гарний у тебе мужик, Вірко, – хитро примруживши очі, – сказала Ганна, проходячи повз палісадник Михайлових. Віра якраз прибирала листя. Вересневе сонце заливало яскравим світлом усю округу,

You cannot copy content of this page