До будинку з дитячого саду можна було швидко дійти двома шляхами: повз супермаркет по жвавій дорозі або на десять хвилин довше, але по безлюдному місці.
Батько людні місця з дочкою намагався обходити стороною, тим більше там був магазин, і дочка постійно просила щось купити. Відмовити не міг, і маленька п’ятирічна дівчинка користувалася цим моментом.
Батько лаятися не буде, якщо вона раптом попросить щось купити або десь зупинитися. Сьогодні батько знову вибрав другу дорогу. Марійка ж не могла заспокоїтися:
– До всіх ма-ми прийдуть! У-у-у! А до мене ні! У-у-у. Ми танець і піс-е-ньку-у-у-у на день мам приготували.Сергій з силою заплющив очі так, що вони заболіли. Не любив, коли дочка вередує.Дружини не стало три роки тому.
Хвороба забрала красиву, сильну жінку за три місяці. Відразу і безповоротно. Мати Олени, оплакуючи дочку, більше не цікавилася життям внучки, а тим більше зятя. Але Сергій не скаржився. Відразу відправив Марійку в дитячий садок.
Змінив роботу, щоб дочка не відчувала себе самотньо. Матері і батька Сергія не стало ще раніше. А коли потрібно було вирушити у справах або затриматися на роботі, то він просив сусідку Маргариту Василівну посидіти з дочкою або забрати з дитячого садка.
Сусідка дуже добре ставилася до дівчинки. Свої діти у неї давно виросли і з внуками не поспішали, тому всю свою невитрачену любов бабусі вона дарувала Марійці.
Маргарита Василівна відразу помітила у дівчинки схильності до занять музикою і записала її в музичну школу. Часто по знайомству діставала безкоштовні квитки в театр на різні спектаклі.
Сергій міг спокійно під час відсутності дочки з’їздити у своїх справах, тим більше що Марійці дуже подобалося таке проведення часу. У театр потрібно було неодмінно надіти красиву сукню.
Це теж дуже було дівчинці до душі.Тематичний ранок в дитячому саду з нагоди святкування 8 березня був призначений за два дні до міжнародного свята.
Вихователька Ніна Олександрівна покликала Марійку до себе і тихенько запитала:– Хочеш, зробимо красиву зачіску, плаття принесли? Тато прийде на ранок?– Ні, це ж жіноче свято, – Марійка діловито махнула рукою і продовжила, – Бачеха буде, тато її попросив прийти.
– Бачеха? – Ніна Олександрівна явно здивувалася новому слову. Ну нерідна бабуся. – Думаю, якщо ти будеш кликати її як раніше Баба Ріта або по імені та по батькові, їй сподобається більше. Бачеха грубо звучить.
А хіба ти не хотіла б бачити на нашому святі Маргариту Василівну?Марійка надула губи, але на її миленькому ляльковому обличчі явно була помітна розумова діяльність.
– Що Бабаріта, що Бачеха, все одно вона мені не рідна, рідній бабусі я не потрібна. А свято для рідних.– Знаєш, Марійка, – Ніна Олександрівна намагалася змінити сумний вираз обличчя на радісний і пояснити цій маленькій дівчинці дорослі речі простою мовою, – можна сумувати з цього приводу і плакати, а можна жити весело і радіти тому, що маєш.
На наявність бабусі це ніяк не відобразиться. Часто зовсім чужі люди ставляться до нас як до рідних і люблять немов своїх дітей. І це найдорожче, що може бути.
– Ніна Олександрівна говорила це і згадувала Анастасію Михайлівну, яка її виховала, будучи не рідною бабусею. – А зараз неси плаття, будемо зачіску робити, найкрасивішу!Чи Маргариту Василівну дочекаєшся?
Маргарита Василівна прийшла на ранок трохи раніше, щоб допомогти Марійці. Одягнена вона була так, що інші жінки так і поглядали в її сторону.
Прекрасний наряд доповнювала біжутерія і капелюшок з того ж матеріалу, що і плаття.Після основного заходу фотограф почав саджати матусь і дітей в оформлену з нагоди свята зону і фотографувати в порядку черги.
Марійка простягнула руку Маргариті Василівниій і, посміхаючись, попросила:– Бабуся, сфотографуйся зі мною, – і шепнула на вухо, – ми тут найкрасивіші!
