Через 20 років шлюбу я вирішила розлучатися із чоловіком. Просто стало нестерпно. Постійні проблеми з фінансами. Фактично ми живемо на мою зарплату держслужбовця. Для всіх ми міцна сім’я, і ніхто не знає про наші проблеми. Я нікому особливо не розповідаю. Не хочу ганьбити свого чоловіка та виставляти посміховиськом перед друзями.
Чоловік у мене родом із невеликого селища. Через пів року стосунків ми почали жити у квартирі моєї бабусі, з якою я росла, фактично вона замінила мені матір. Спочатку я думала, що ситуація з фінансами зміниться і ми незабаром добре заживемо.
Через кілька років цивільного шлюбу чоловік знайшов роботу більш-менш оплачувану і вирішив купити собі машину. Це були перші дзвіночки. Він запропонував жити на мою зарплату, а всі свої зароблені кошти він відкладатиме на машину.
Років зо три я його годувала та одягала. Потім він нарешті зібрав гроші. Трохи не вистачало, і мій колишній вітчим йому позичив. Борг не віддано досі. Про нього фактично вже забули.
Зажити нам добре знову не вдалось. Його дочка від першого шлюбу потрапила в колотнечу, і знадобилися гроші на хорошого адвоката. Так і було продано омріяну машину, набрано боргів.
Усі проблеми з нею давно закінчилися, але грошей вона постійно просить. Причому не завжди для своїх потреб. Нещодавно вмовила чоловіка купити її хлопцю на день народження дорогий телефон. Не порадившись зі мною, він все придбав у кредит і тепер виплачує.
Звичайно, я увійшла тоді в ситуацію і ще п’ять років не згадувала про фінанси. Все тягла сама. Не могла дозволити собі тільки новий одяг та нормальний відпочинок. Їздили ми періодично на дачу до моєї подружки та там трохи розслаблялися.
Весь цей час про спільних дітей не могло бути й мови, поки я не наважилася все ж таки народжувати, а там як буде. Підтискав сильно вік! І, чесно кажучи, думала малюк зможе все змінити.
Наразі нашій спільній дитині виповнилося три роки, а проблеми з грошима продовжуються. Мій чоловік свої зароблені гроші витрачає на себе та на обслуговування своєї вже іншої машини.
Зараз взагалі хоче забрати машину у давнього друга і частинами потім йому віддавати. Поради не питає. Ухвалено таке рішення главою сім’ї, і воно не обговорюється. Це його думка! Сперечатися і сваритися марно. Оплачуються ним лише комунальні послуги. Маленька дитина живе за мій рахунок, продукти купую також тільки я.
На роботу я вийшла, коли малюкові було трохи більше як рік, і з ним сиділа моя мама. Вона жила в нас п’ять днів на тиждень. Пропонувала здати свою квартиру та переїхати до нас на постійне проживання. Мій чоловік не погодився на такий варіант і незабаром він з нею взагалі посварився.
Зараз довелося віддати мого малюка в садок. Ходити синочок у нього не дуже хоче, і мені доводиться відпрошуватися з роботи. Добре що, це державна служба і можна це робити в рамках законодавства.
На сьогодні грошей не вистачає ні на що. Я так вирішила, що якщо я не годуватиму чоловіка, то ці гроші спокійно підуть на комуналку, і мені буде легше. Зупиняє лише роль батька у житті сина.
Свекруха проти розлучення, бо житла в нього свого немає і йому доведеться повертатися до села. На оренду він не заробляє. Моя ж мати повністю на моєму боці та продовжує наполягати на здачі свого житла, щоб переїхати до моєї трикімнатної квартири. Дитина так завжди буде під наглядом, і я може навіть зможу знайти іншу більш оплачувану роботу в приватній структурі.
З чоловіком говорила про це, а він не розуміє у чому суть конфлікту. Він грає вечорами з дитиною і може її навіть викупати. Кілька разів возив сина до дитячого центру і сам усе оплачував.
Також він вважає нормальною відсутність грошей у мене на оновлення гардероба та відвідування перукаря. За свій вигляд мені вже соромно на роботі. Деякі жінки в колективі вже відверто натякають та висміюють мене. Від цього стає ще гірше. Морально просто нестерпно. Адже гроші я отримую, а куди вони йдуть, ніхто не здогадується.
Я вирішила розлучатися і морально приготувалася виганяти чоловіка із квартири. Навіть знайшла валізи дешеві для пакування речей. Далі так продовжуватися не може. Зростає маленька дитина і бачить поведінку батька. Я не хочу такої ж долі своєму малюку. Багато хто так живе і ніхто не скаржиться. А мені ось набридло.
