Я з дитинства під наглядом батьків, переважно мами, вона мною займалася. Я загалом слухалася, навчалася, ходила до різних репетиторів. І так вийшло, що за настановою мами закінчила школу з відзнакою, вступила до медичного у Дніпрі (переїхали з Одеси до Дніпра, коли я був у 6 класі), якого нібито прагнула завжди.
Я й справді готувалася, але останні два-три роки в школі вдавалося дуже й дуже тяжко. Вчитися не хотілося, ще й до ЗНО доводилося готуватися, цікавіше було з хлопцями гуляти (що й робила здебільшого), почався інтерес до кіно. Навичок, умінь чи чогось ще суміжного з кіно у мене не було, але просто ось хотілося цим займатися. Вступила до медичного (було жахливо) на платний, з хлопцем розійшлися. Перший курс, не навчалася, не могла і не хотіла.
Тяжко емоційно та психологічно через те, що мене постійно сварили за платний, з подругою також припинила спілкуватися, і у ВНЗ все як у школі (зубримо текст). Я і на пари ходила рідко, просто дивилася багато кіно, часто ходила на різні сеанси. У всіх навчання, всі у справі, покращують уміння вчити та зубрити, а я цього не виношу. Я, очікувала, що виш змінить у мене ставлення до навчання, що буде все осмислено, цікаво, навіть романтично, але ні, виявилося все погано (через мої очікування), а сама я не змогла цієї атмосфери собі створити. Так абияк протягнула до 5 курсу, ніякого взагалі розуміння.
Повна порожнеча, нерозуміння себе, що мені цікаво. Заради інтересу пишу сюди, хто що думає. Я ось могла б бути лікарем, але такі зусилля того взагалі не варті. Я не та, хто готовий віддавати так багато, щоб допомагати людям за невеликі фінанси, незручний графік роботи та дискомфортні умови (мої очікування). Хоча я не перевіряла і не можу поки що цього зробити. Та я й не знаю, чи хочу.
Думаю, може піти у дизайн, щоб і совість була чиста, і справа якась була, і хороша можливість заробляти, може з кіно щось придумати зможу. Але поки що взагалі не знаю, чого я хочу. Що робити?
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…