Через тиск матері вступила у медичний. Тепер не знаю ким хочу бути і що робити далі

Я з дитинства під наглядом батьків, переважно мами, вона мною займалася. Я загалом слухалася, навчалася, ходила до різних репетиторів. І так вийшло, що за настановою мами закінчила школу з відзнакою, вступила до медичного у Дніпрі (переїхали з Одеси до Дніпра, коли я був у 6 класі), якого нібито прагнула завжди.

Я й справді готувалася, але останні два-три роки в школі вдавалося дуже й дуже тяжко. Вчитися не хотілося, ще й до ЗНО доводилося готуватися, цікавіше було з хлопцями гуляти (що й робила здебільшого), почався інтерес до кіно. Навичок, умінь чи чогось ще суміжного з кіно у мене не було, але просто ось хотілося цим займатися. Вступила до медичного (було жахливо) на платний, з хлопцем розійшлися. Перший курс, не навчалася, не могла і не хотіла.

Тяжко емоційно та психологічно через те, що мене постійно сварили за платний, з подругою також припинила спілкуватися, і  у ВНЗ все як у школі (зубримо текст). Я і на пари ходила рідко, просто дивилася багато кіно, часто ходила на різні сеанси. У всіх навчання, всі у справі, покращують уміння вчити та зубрити, а я цього не виношу. Я, очікувала, що виш змінить у мене ставлення до навчання, що буде все осмислено, цікаво, навіть романтично, але ні, виявилося все погано (через мої очікування), а сама я не змогла цієї атмосфери собі створити. Так абияк протягнула до 5 курсу, ніякого взагалі розуміння.

Повна порожнеча, нерозуміння себе, що мені цікаво. Заради інтересу пишу сюди, хто що думає. Я ось могла б бути лікарем, але такі зусилля того взагалі не варті. Я не та, хто готовий віддавати так багато, щоб допомагати людям за невеликі фінанси, незручний графік роботи та дискомфортні умови (мої очікування). Хоча я не перевіряла і не можу поки що цього зробити. Та я й не знаю, чи хочу.

Думаю, може піти у дизайн, щоб і совість була чиста, і справа якась була, і хороша можливість заробляти, може з кіно щось придумати зможу. Але поки що взагалі не знаю, чого я хочу. Що робити?