fbpx

Через напружену ситуацію вдома, я ображаю людей які роблять мені добро

Я Слава, мені 16 років, навчаюсь у 11 класі. Моя проблема в тому, що я часто ображаю добрих людей. Щоправда, майже всі вони на моє щастя дуже швидко прощають мене. Але все одно на душі буває так гидко і соромно. А вдіяти з собою нічого не можу. Ну виробився у мене такий захист! Запитайте, від кого захищаюся? Так, уявіть, від своїх близьких родичів.

Глава нашої родини – моя бабуся Інна Володимирівна. Мабуть, у неї теж було тяжке дитинство, тільки мені від цього не легше. Скільки себе пам’ятаю, бабуся розповідає мені (та не просто розповідає, а криком втовкмачує), що я найдурніша, найнікчемніша, найневдаліша і взагалі – найгірша дитина на світі. Я нічого не вмію і, звичайно, нічого ніколи не досягну у житті.

Клянусь (тут мені не перед ким хвалитися), навчаюсь я дуже добре, міг би і медаль мати, та тільки не знаю навіщо, якщо я все одно нічого в житті не досягну. Поганих звичок не маю, книги прочитав, напевно, все, що були в шкільній бібліотеці, гуляти ходжу тільки з нашим домашнім собакою, але з ідіотів ніяк вийти не можу.

Мало того, бабуся підтримує в будинку таку чистоту, що іноді доводиться робити уроки у коридорі. Вона каже, що двічі на день прибирати не може, отже, в кімнату можна піти лише перед сном. За комп’ютер можна сісти лише двічі на тиждень по одній годині. Ще Інна Володимирівна часто дзвонить моїм шкільним вчителям, спитати, що поганого я встиг зробити і скаржиться їм, що вдома я поводжусь огидно і скоро зведу її до могили.

Мою старшу сестру Наталю бабуся Інна просто вижила з дому. Вона мало того, репетувала на неї постійно, але дуже прикро і принизливо. Нині Наталя живе в гуртожитку. Всі задоволені. Їй там теж непогано. Але навіщо платити за гуртожиток, коли маєш будинок?

Живемо ми з бабусею, з мамою та з маминою сестрою, тіткою Ірою. Так ось їм теж буває, що до кімнати зайти не дозволяється, хоч вони й дорослі. Бабуся часто плаче і примовляє, що вона дуже хоче добра і радості всім своїм близьким, а ми ось такі невдячні не розуміємо її занепокоєння і не робимо висновків із закидів, тож шкода, що ми такі дурні і не виправдовуємо її великих очікувань.

Я знаю розумом, що я не дурень, та й вчителі тієї ж думки, але в мене так сильно вбилося, що я нікчемність і невдаха, що я вирішив до вишу не вступати. Розумієте, розумом знаю, що зможу, а не вірю собі.

Ось від цього я часто ображаю людей. У відповідь на будь-яке, не найпрекрасніше слово на мою адресу, автоматично відповідаю потоком шпильок (не грубості, а саме шпильок). А якщо хтось про щось попросить, одразу сприймаю прохання в багнети, хоча в душі і сам буваю радий, що мені довіряють щось важливе.

За мою різку мову і злість, буває, що навіть отримую по фізіономії. Але я теж не ображаюся, бо знаю, що це правильно. Що насправді всі ці шпильки та розбирання я маю влаштовувати не десь друзям, а вдома, своїй бабусі. Значить я просто боягуз. Невже нічого з цим вдіяти не можна?

 

Related Post

Андрій пішов до молодої коханки, але потім повернувся до дружиниАндрій пішов до молодої коханки, але потім повернувся до дружини

Коли Ользі виповнилося 45 років, від неї пішов чоловік. Ніщо не передбачало біди. Андрій був уважний до неї і дочці. У нього була своя фірма, і завжди знаходилися кошти, щоб