Завжди вважала свого чоловіка здобувачем і, навіть уявити не могла, що одного прекрасного дня він вирішить моїми силами поправити наше матеріальне становище. І найголовніше, він взагалі не розуміє, чому я обурююся.
Донедавна у нас все було добре. У мене та у чоловіка була стабільна робота. Ми купили машину, наші батьки допомогли із квартирою. У нас двоє чудових синів і донька. Я одержала від життя все, що хотіла.
Але кілька місяців тому чоловік втратив роботу, підприємство, на якому він працював, збанкрутувало. Чоловік залишився без роботи. Я вважала, що він відразу почне пошуки нової, але помилилася.
Я героїчно терпіла його посиденьки з друзями, регулярні рибалки. Гроші, відкладені на непередбачені ситуації, танули просто на очах. Звісно, через деякий час я не витримала, та почала скандалити.
Я почала вимагати, щоб він шукав нову роботу, чи хоча б знайшов підробіток на деякий час. Чоловік пообіцяв подумати.
Він подумав, як і обіцяв, але чомусь вирішив, що мені потрібно їхати на заробітки. Мовляв, у нашій країні зараз всі так роблять, чому б і мені не гайнути. На запитання, чому саме я, а не він, чоловік відповів, що жіночі руки за кордоном більш потрібні. Я можу доглядати за літніми, або працювати покоївкою.
Якщо чесно, я не розумію, що сталося. Чому мій чоловік, бувши до цього моменту надійним здобувачем, вирішив, що тепер зароблятиму гроші я? Можливо, друзі його збили з пантелику? Не знаю.
Спробувала пояснити чоловікові, що у нас маленькі діти, за ними треба доглядати, їм ще потрібна мама. Він сказав нічого страшного, доки я буду у від’їзді, за ними доглянуть бабусі. Одним словом, він уже все продумав.
Звичайно, я не проти заробити грошей. Але, по-перше, мені доведеться звільнитися з роботи. А потім коли я приїду, де мені шукати нову? По-друге, мені боязно їхати самій.
Він вважає, що потрібний і у своїй країні, тому шукатиме роботу тут. І взагалі, за його словами, це мені не вистачає грошей, ось він і подав мені хорошу ідею. Якби я мовчала, то нікуди він мене не посилав би.
Якщо чесно, дуже прикро. Адже це не мені не вистачає грошей, а нашій родині. В цьому році середній син йде до школи, йому потрібні речі, канцелярське приладдя. Старшого сина я хочу записати на плавання, бо має проблеми зі спиною.
Донька відвідує садочок, де теж не все безплатно. Чоловік відгородився від нас, скинув на мене усі сімейні проблеми, ще й вказівки дає! Можливо це криза середніх років?
Але якщо так буде й надалі, подаватиму на розлучення. Жити поруч із ледарем я не хочу. А дітей підніму сама, бо чоловічої участі вони не відчувають зовсім. Який сенс в такому батькові?