Ми з чоловіком прожили разом 8 років. У нас двоє дітей, старшому синові 5 років, доньці 2 роки. Останнім часом у нашій сім’ї постійно виникають скандали.
Чоловік обзивається, принизливо розмовляє зі мною, весь час мене принижує. Постійно синові каже, що я дурна, нічого робити не вмію. Мовляв, без мене краще, і нагодувати він зможе сам, і випрати, і пограти, і іграшки різні купити. Навіщо нам мати?
А останнім часом він взагалі не залишає сина наодинці зі мною. Заборонив дитині ходити в дитячий садок. Забирає його із собою на роботу. Купив велосипеди, тепер вони щовечора катаються разом, хоча колись чоловіку не вдалося навчити сина їздити, а ось у мене з дідом і чоловіком моєї сестри вийшло.
Тепер вони ще ходять грати у футбол. Синок дуже відсторонився від мене. Я сумую за ним. Коли ж нам вдається залишитися хоч на хвилину наодинці, він вибачається за це, але таке рідко відбувається. На моє запитання, чому він так відбувається, він мовчить.
Чоловік мені ніколи не допомагав. Я завжди справлялася сама. З дітьми намагалася виходити гуляти, і в дощ, і в сніг, і в спеку, і в мороз. Намагалася завжди сина чимось зацікавити: ми й своїми руками щось робили, і гуляти ходили разом, і готували піцу разом (йому це дуже подобалося). Часто ходили з дітьми в гості до моїх батьків та сестри (синові там дуже подобається). Їздили до них на дачу. У дитини є явна прихильність до діда.
Я дуже хвилююся що це сталося через те, що часто я стала зривалася на сина, підвищуювала голос у розмові. А чоловік при цьому навпаки став ласкавим з дітьми, як ніколи. Але ж вихованням дітей займалася я.
Чоловік завжди, на всі мої заборони, демонстративно дозволяв синові робити все. Якщо син хуліганить, і я його позбавляю солодкого чи мультиків на якийсь час, то чоловік одразу йому все дозволяє. Звичайно в очах сина я зла, погана, а тато найдобріший і дбайливий.
Зараз дізнавшись що я подала на розлучення, чоловік забрав сина з дому і мені не показує його. Ще каже, що ніколи дітей мені не віддасть.
Син на мої запитання, коли вони приїдуть у гості, каже, що не знає. Запитую, чи скучив, а він мовчить. Допоможіть порадою! Моє материнське серце розривається від болю.
Невже всі ці роки, що я з ним поруч, для дитини нічого не значать. Невже він не відчуває моєї материнської любові та турботи. Невже він не нудьгує і не хоче бути зі мною? Невже я погана мати?
