Із чоловіком давно хотіли дітей. Він уже мав сина від першого шлюбу, але хорошого спілкування не склалося. Ми переїхали в інше місто і їхній зв’язок зовсім перервався.
Матеріально продовжує допомагати. Але дитина зовсім іншу людину називає татом. У нас довго були матеріальні труднощі, не було житла, борги.
Чоловік старший за мене на 10 років. Після розлучення все доводилося наживати заново – від ложок та виделок до меблів та квартири. Через що він сильно переживав. Ми хотіли дітей, але то ніде було, то навіть коляску купити нема за що. Домовилися почекати та нажити хоч якусь матеріальну базу.
І ось квартира в іпотеці. В обох не грошова, але стабільна робота, машина. Ми довго намагалися, обстежувалися, лікувалися, довго нічого не виходило. Чоловік гнівався, починав звинувачувати мене в переїзді в інше місто (йому там запропонували роботу, я наполягла виїхати). Звинувачував у тому, що через мене втратив єдиного сина, і тепер той його вже не впізнає.
У результаті, через три роки у нас все-таки народжується дочка. Дуже довгоочікувана та кохана. Але тільки не чоловіком. Йому хотілося хлопчика. Дуже хотілося саме сина. Він ніколи не казав, що не любитиме дочку, та все ж, після її народження став дуже холодним. Перестав усміхатися, часто чіпляється до мене через дурниці. Йому може не сподобатися мій тон голосу, реакція на його розповідь (не так запитувала). Злитися і йде спати в іншу кімнату.
Мені ж ще гірше. Після кесарева все болить, ниє спина, майже не сплю, дитина нервується, а допомогти нікому. З близьких у мене тільки старенька бабуся, якій треба допомагати і яка принципово хоче жити одна. А у чоловіка родина далеко.
Я божеволію у квартирі з дочкою, що плаче. Ні приготувати, ні прибрати не можу який місяць. Чоловік працює за двох, приходить часто пізно та злий. Ненавидить бардак і часто мені дорікає. Сам утомлюється на роботі та не допомагає ні з чим. Іноді тільки посуд помиє.
У вихідні часто їде у гараж, іноді й зі мною. Але ми останнім часом навіть розмовляти без закидів не можемо. До дитини майже підходить. Ні ніжностей, ні кохання не виявляє зовсім.
А я не зрозумію через що це, і мені страшно. Раптом він мене розлюбив? Раптом ми йому набридли, і він хоче піти? На спроби поговорити тільки більше розпалюється, грубо відповідає, ходить весь тіпаний.
Я вже не знаю, що робити. А якось, глянувши на дочку, тихо сказав, що хотів сина. Я не подумавши відповіла, що це не на замовлення працює і я не конвеєр. Так знову розпочалося. Він просто пішов і зачинився в іншій кімнаті. Ігнорує та говорити не хоче.
Я другий день харчуюсь кашами швидкого приготування. Нічого не встигаю і постійно плачу. Пропало молоко. Не знаю, що нас далі чекає. Не такої сім’ї я хотіла.
Мабуть, я погана мати, що так у нас довго не виходило зачати. Навіть підказати, як краще захитати, укласти, заспокоїти доньку нікому. Бабуся навіть втручатися не хоче, а чоловік часто читає нотації та критикує. Шалено втомилася.
