Зустрічалася майже три місяці з одиноким чоловіком. У нього є двоє дітей. Вдівець.
Весь з себе позитивний, підтягнутий, але вічно втомлений і забудькуватий.
Втому видавали мішки під очима. Ну, а забудькуватість можна пояснити турботами про двох дітей і роботу.
Перше враження було дуже позитивним. Чоловік тягнув дітей, але при цьому примудрявся не звинувачувати нікого.
Я розумію, що всяке буває. Так, горе, коли дружина померла, залишивши чоловікові двох маленьких дітей.
Стали зустрічатися з ним. Все нормально. Не думала, що так швидко знайду мову з дітьми.
Запропонував пожити з ним. Чому ні? Що може піти не так ?! І тут я моментально поринула у світ готування, прибирання, прання і миття посуду.
І так без кінця і краю. Прикро те, що як тільки я стала жити з ним, чоловік втратив до мене будь-який інтерес.
Засипали в різний час. Навіть на вихідних чоловік вигадував щось, аби не бути зі мною.
У такому режимі я була два місяці. І за цей час чоловік зміг перекласти на мене всі домашні справи.
Тільки дітей він сам розвозив по садках і сам їх забирав. Ставлення до мене було споживче.
Втомилася бути безкоштовною домогосподаркою. Хоч би вечорами хоч якось приділяв час – але ні. Ляже до стінки, відвернеться і сопе.
Після мого відходу він став розпускати чутки, що я інфантильна і неохайна.
Фу таким бути. Навіть нормально віддячити не зміг за ту допомогу, яку йому надавала. Тільки по його дітям сумую. Дуже вже вони утіпуські.
Зараз у нього живе інша жінка, теж готує, прибирає, пере … можливо, на щось сподівається. Ну рада їм так любов!
