В одному місті жила сім’я з двох чоловік. Це був будинок прикрашений скульптурами вазами, з множинними квітами. І декоративними насадженнями …
По всьому будинку стояли різні статуетки, дорогі картини. Будинок був завжди сповнений відвідувачами, хто приходив із замовленнями на скульптуру, або на пам’ятник з образом людини …
У будинку жили дві людини чоловік Володимир і дружина Людмила. Пара була молода дітей ще не було. Майстерня знаходилася прямо, в будинку на першому поверсі підвального приміщення. Чоловік часто засиджувався за своїми роботами, і дружина приходила, в майстерню. Приносила чоловіку перекусити.
Цього разу вона принесла ароматні пиріжки, і смачну каву з корицею. Таку кави вміла готувати тільки вона … Запах кави розносився по всій майстерні. Людмила присіла біля чоловіка, дивилася на нього, як він їв пироги …
Як раптом її увагу, до себе прикував пам’ятник. Людмила схаменулася і підбігла до нього. Це був він її чоловік вірніше точна його копія. Навіть вени на руках були його родимка на обличчі теж як у нього …Пам’ятник стояв, його образ зловісно посміхався. Людмила розплакалася.
Чоловік, як міг, заспокоював її. Потім обмотавши простирадлом пам’ятник, і обв’язавши мотузкою зверху вони пішли з майстерні …Людмила ще довго схлипувала, зловісний пам’ятник не виходив з голови …Минуло 3 дні і історія стала забуватися …
Одного разу вночі вона прокинулася від шурхоту, встала пішла, в кухню попити води. По дорозі вона звернула увагу що, в майстерні горить світло … Вона спустилася в майстерню щоб його вимкнути. Коли увійшла, в двері знехотя звернула увагу на памятнік. Як тільки вона глянула на пам’ятник, в мить очей, пам’ятник залишився без простирадла.
І скульптура, у вигляді Володі, що сиділа на лавочці миттєво стала зловісно посміхатися. Людмила закричала втративши свідомість. На крик вбіг чоловік. Людмила лежала, в повній темряві … Він взяв на руки виніс її з майстерні …Вранці був найсильніший скандал і чоловік знову обв’язавши пам’ятник простирадлом навколо шиї туго затягнувши мотузкою з сусідом вивезли пам’ятник на заміську дачу. Пам’ятник був поставлений, в сарай, і закритий на ключ. Який Володимир віддав дружині.
Через деякий час, про пам’ятник забули, і ключ припадав пилом на цвяху … Одним літнім чудовим днем Володимир поїхав, у відрядження. Минуло три дні. Вночі Людмилі приснився страшний сон … Уві сні покійний дядько Володимира дантист прийшов, до неї додому … І приніс з собою коробочку перев’язану червоною стрічкою. Коли Людмила відкрила упаковку вона там побачила людську щелепу з зубами в роті в якій був один діамантовий зуб. Людміла запитала, “- а хто замовив? ” Дядечко сказав; “- Володимир” “-Коли?” У подиві запитала: Людмила. Він відповів 18 серпня 1980 року, в 13-40. І зник.
Людмила прокинулася, в жаху вся розпатлана бігла, до майстерні збиваючи фігури які з гуркотом падали і розбивалися … Вона бігла подивитися, в книгу коли чоловік почав роботу над своїм новим пам’ятником він завжди записував початок, і кінець роботи … Коли вона відкрила книгу вона, побачила 18 серпня, 1980 рік 13-40. Вона завмерла …
До свідомості її повернув телефон який дзвонив …Коли вона взяла трубку схвильований чоловічий голос їй повідомив: “Ваш чоловік Володимир загинув в автомобільній катастрофі …” Подробиці вона вже не чула …
Коли вона приїхала на дачу відкривши сарай вона побачила як стоїть без простирадла пам’ятник Володимира, який зловісно посміхався … Який, в подальшому встановили на могилі Владіміра. Вдова була невтішна …Так вийшло Володимир сам себе замовив …
