Дивно, як абсолютно чужий і незнайомий чоловік може стати рідніше всіх. Моя бабуся жартома говорила, що доля жінки – все життя жити поруч з незнайомим чоловіком, а потім ще дивитися, як він в трусах по квартирі ходить. Незважаючи на її поважний вік і мудрість, погодитися з нею я не можу.
Я вважаю, що чоловік – це найрідніша людина. Особисто для мене це так. Немає в світі нікого ближче і дорожче, ніж він. Не розумію людей, які одружуються і розлучаються, їх право, звичайно, але я не уявляю життя без коханої людини.
Ні, мені не 18 років, я не наївна дурочка, тільки що закохалася в хлопчика. З чоловіком багато пережили разом, стали ще ближче, ніж до весілля. Проблеми, які траплялися в сім’ї, тільки переконали нас у правильності зробленого вибору. Я чітко розумію, що, наприклад, втратити чоловіка для мене буде навіть більшим горем, ніж власну матір.
Здавалося б, ще якихось 15 років тому ми навіть не знали існування один одного, а тепер він – весь мій світ. Подруга уражається моїм поглядам. Для неї чоловік – остання людина. Головне, ставити себе на перше місце в стосунках, інакше можна залишитися ні з чим.
Навіщо подруга лізе в душу, намагаючись встановити там свої правила? Вчить мене життя і дає настанови, як треба з чоловіками спілкуватися. Чи не все їй байдуже, хто для мене – найближча людина? Каже, що боїться, що чоловік піде до іншої і тоді мій світ завалиться. Навіщо намагатися переконати мене і вселяти страхи? Люди розучилися довіряти один до одного.
