Чоловік моєї подруги Олексій ніколи не водить дітей на гуртки, каже, що йому краще нарізати салат чи прибратися в квартирі, а мій же Вадим у таких випадках просто викликає клінінгову службу

В чужому саду і яблука солодші. У нас з подругою хороші щасливі сім’ї. Як ми думали. У мене двоє дітей, у неї двоє дітей, чоловіки, по квартирі на сім’ю (в кредит, але зате не знімаємо), загалом не бідуємо. Збираємося разом на посиденьки, ніяких сварок. Але, як завжди, в бочці меду не без ложки дьогтю.

Пішли якось з цією подругою на концерт (без чоловіків і дітей), базікали по дорозі, і тут з’ясувалося. Мій благовірний зовсім не допомагає по дому (ні приготувати, ні продукти купити, про миття посуду і підлоги навіть мова не йде). Зате він завжди привезе – відвезе – підкине, домовиться про послугу з ким треба, пограє з доньками (нехай з моєї подачі, але все ж).

Її дорогий принципово гуляє з дітьми й не ходить на “дитячі” заходи (цирку, театр, зоопарк і т. п.), Не допоможе дітлахам з уроками, як і не відведе на гурток. Зате до свят завжди готуються разом, а може і сам забабахати салати, м’ясні страви, багато чого.

І ось що я зрозуміла: ми заздримо умінням чужого чоловіка. Вона – мого, я – її. Але по факту їх “невміння” не так принципові. Якби мій перестав робити те, до чого я звикла, а б засмутилася, чесно. Виявляється, нам добре так, як є, а недоліки цілком можна терпіти.

Загалом, ми обидві зрозуміли, що треба б трохи менше чіплятися і трохи більше цінувати звичайну сімейну рівновагу. Попліткувати й з чоловіками який місяць все спокійно і мирно. Коли знову накотить, підемо в черговий відрив – вправити мозок одна одній.

You cannot copy content of this page