Я не маю в сім’ї проблем з насильством, шкідливими звичками чи обманом, але від цього не легше. Заміжня я три роки, і всі три роки хочу розлучитися. Чоловік виявився зовсім не тією людиною, за яку себе видавав.
Коли пішла від нього на якийсь час, дізналася що вагітна, тому повернулася (він три місяці мене слізно благав повернутися). Сама я росла без батька, його не стало, коли мені було 9 років, тому до шлюбу ставлюся дуже і дуже серйозно, хочу, щоб мій малюк ріс у повній сім’ї та достатку.
Тепер про чоловіка. Проблема в тому, що він дуже жадібний. Жадібний на почуття, емоції, співчуття і, звичайно, гроші. Коли була в декреті, мучилася сильно, грошей не давав, купував щось тяжко, в основному гроші на витрати давала мені мама.
Наразі я вийшла на роботу, але зарплата невелика. Чоловік повністю перестав давати мені гроші, і спихнув на мене більшу частину витрат за дитину, хоча заробляє дуже добре. У нього хороша квартира, чудова машина, речі, аксесуари, а дитину не може одягнути. Доводиться мені накопичувати с зарплати, щоб купити дитині щось.
Якщо щось він і купить, то тільки в борг, навіть якщо це дрібниці, печиво чи шоколадки. Все записує і наприкінці місяця виставляє список боргів за мене та дитину, які я маю повернути до останньої копійки!
З боку чоловіка немає жодних знаків уваги в мій бік, подарунки тільки на день народження та на 8 березня у вигляді букетиків. По господарству все на мені – дитина, готування, прасування, прибирання, прання, гуляти з дитиною, лікувати її, підклеїти шпалери тощо.
Він приходить із роботи, їсть і лягає спати. Інтимне життя у нас перебуває в жалюгідному стані, 2 рази на місяць, і тільки щоб зняти його напругу, мої бажання особливо не враховуються. Про мене він зовсім не дбає.
Є машина, але на роботу мене не возить, добираюся сама. Часто в нього бувають спалахи гніву через дрібниці, починає на всіх кричати і лаятися за те, що в нього батарейка, наприклад, сіла. Живемо, як квартиранти.
Причина того, що я не можу наважитися піти в тому, що я не хочу стати тягарем мамі. Хочу, щоб дитина росла з татом (син його дуже любить), у чоловіка хороший заробіток, і він зможе в майбутньому дати хорошу освіту сину та матеріальну базу.
Але я, як жінка вже задихаюсь, немає в мене щастя жіночого та сильного чоловічого плеча. Живу як дама у віці, нікуди не ходжу, подруг майже не залишилося, бо через побут ні на що немає часу, хоча мені всього 26, я молода, струнка і справді гарна. Як мені наважитися піти, і чи йти з огляду на те, що він ніколи не зміниться?
