Чоловік не намагається більше заробляти, його все влаштовує, а мені набридло жити на мінімалках
Чоловік звик жити на мінімалках, як і його батьки. Навіщо щось робити, якщо начебто і так все нормально? Тільки мене таке не влаштовує.
За поняттями мого чоловіка, у нас все є – квартира, машина, робота, навіть дача. Все, життя вдалося, можна зайвий раз не напружуватися.
Тільки у квартирі, яка дісталася йому у спадок від батьків батька, ремонт останній раз робили ще за радянських часів, там вже все ледве тримається. Потрібно все обдирати до голих стін та робити нормальний ремонт.
Машину вже зачекалися на сміттєзвалищі металобрухту, бо вона в убитому стані та реанімувати її вже не вийде. Далі дачі на ній не доїдеш, вона тупо розвалиться, та й узимку ледве заводиться.
Дача теж те ще видовище. Від дачі там одна назва. Стоїть якийсь сарай, де ось-ось дах обвалиться, якась квола альтанка, туалет, що покосився, і бочка для води. Ось і вся дача.
Не сперечаюся, вона в хорошому місці, але там треба докладати зусиль, а головне – гроші, бо всі споруди там треба зносити, а потім зводити нові.
Чоловік же працює на спокійній роботі, отримує дванадцять тисяч гривень і вважає, що все – життя вдалося. Якби я йому ще на мозок не капала б, напевно, було б взагалі добре.
Але я не можу не капати, бо мене все це не влаштовує. Але я хоч щось хочу змінити, а не просто плисти за течією, яка незрозуміло куди несе.
Говорила чоловікові, щоб змінював роботу на більш оплачувану, мені у відповідь – немає ніде зараз нормальної роботи. Тож якщо не шукати, то й не знайдеш!
– Ось я зараз звільнюсь, ми на твою зарплату не виживемо, – знайшов відмазку чоловік.
Я на той час отримувала десять тисяч, це було два роки тому. Тоді я вирішила створити сприятливі умови. Знайшла підробіток, який давав би якийсь заробіток, поки я шукаю нормальну постійну роботу, і розпочала пошуки.
Знайшла через пів року, оплата вдвічі вища, ніж у мене була, а я не збиралася зупинятися, там є варіанти кар’єрного зростання.
Все, гостре питання щодо грошей відвалилося, чоловік може спокійно шукати нормальну роботу, але він не поспішав.
– У нас Михайло на пенсію йде, будуть кадрові зрушення, може, підвищення отримаю, не треба нікуди рипатися.
Чекали-чекали, не дочекалися. Михайло на пенсію так і не зібрався, а чоловік сидить та чекає. Жодні вмовляння не діють, я вже почала нервувати.
– Чого ти причепилася? Нормально живемо, все у нас є, деякі живуть набагато гірше!
А деякі живуть набагато краще, може, на них варто рівнятись? Я хочу ремонт у квартирі, щоб було приємно додому заходити. Я хочу нормальну машину, щоби вона їздила, а не догнивала у дворі. І дачу я теж нормальну хочу, щоби там можна було відпочивати.
І я готова заради цього працювати. Я ж не сиджу на дивані, просто висловлюючи примхи та вимагаючи, щоб чоловік їх виконував. Ні, разом робитимемо життя краще. Тільки чоловік не хоче, він вважає, що і так все чудово.
– З жиру ти бісишся, не знаєш, що таке жити, коли в тебе немає нічого. Прийшла на все готове, тепер ще щось тобі треба. Казку про золоту рибку чула? Пам’ятаєш, що там зі старою трапилося? – заявила мені нещодавно свекруха. Очевидно, чоловік поділився своїми переживаннями.
Усі мої друзі та родичі й кажуть, що треба розлучатися, бо такий чоловік тягне мене вниз. А в мені ще є безглузда надія, що я зможу його підштовхнути до активних дій і все буде гаразд.
Вирішила, що до кінця літа ще схожу у своїх “рожевих окулярах”, а якщо нічого не зміниться, то вже буде розлучення, як би сумно не було.
