Ми з Миколою одружилися зовсім недавно. Так вже вийшло, що його скоротили з роботи одразу після нашого весілля, і вже якийсь час він сидить вдома, працюю лише я.
Я не скаржилася, адже всяке в житті буває. Моєї зарплати нам вистачало, тому я поставилася до цього більш-менш спокійно, бо думала, що чоловік візьме на себе домашні обов’язки.
Але в результаті Микола просто відпочивав цілими днями. А це означає, що після роботи я приходила додому і починала готувати та прибирати.
Я завжди була охайною, намагалася підтримувати лад у будинку. Але коли жила одна з цим справлятись було легше. Тому я просила свого благовірного робити якісь справи по дому, але він пропускав це повз вуха.
На цьому ґрунті я почала нервувати, бо дуже втомлювалася на роботі, а доводилося ще й вдома щось робити. Ми стали частіше лаятись. Але навіть сварки ніяк не впливали на нього. А потім взагалі став пропадати десь із друзями, або кликав їх до нас додому.
На додачу до цього, мама Миколи повідомила нам, що продала свою квартиру, і, поки не знайде нове житло, житиме з нами. В мене були змішані почуття, я не знала, що з цього вийде, але погодилася.
В результаті після роботи я приходила додому пізно ввечері й вже з порога вислуховувала закиди від свекрухи.
-Чому Микола повинен голодувати?! Ти що, не могла наварити каструлю борщу? Що ти за дружина така! – обурювалася свекруха.
А в мене просто фізично не вистачало сил щось відповісти, тож я просто йшла спати. Так тривало якийсь час.
Свекруха, яка жила з нами, теж нічого не робила вдома. А вишнею на торті стало те, що старша сестра Колі – Оля – розлучилася, і з двома дітьми хотіла поїхати до мами. А оскільки свекруха живе з нами, то вона переїхала до нас.
Так минув рік, якщо не більше. Я вдень працювала, увечері приходила додому і, якщо були сили, готувала чи прибирала. Наш будинок перетворився на незрозуміло що, і в мене остаточно зникло бажання жити тут.
Але свекруха, напевно, вирішила добити мене остаточно, і повідомила, що вона вирішила, що їй потрібні онуки.
-У тебе біологічний годинник вже добігає! Пора діток заводити, та і я хочу встигнути поняньчитись, поки сили є, – такі аргументи приводила свекруха.
Тобто їй дітей доньки вже не вистачає, їй потрібне більше. Я просто істерично засміялася і вийшла з дому, хоч у мене був вихідний. Оскільки погода була хороша, я вирішила прогулятися пішки.
Йшла і думала про те, що до весілля все було дуже добре. Дбайливий чоловік, який навіть не дозволяв підіймати щось важке. Свекруха, яка була така щаслива, що у неї з’явилася друга дочка. Я не розуміла, коли все пішло не так. Або, може, я просто раніше не помічала через закоханість.
Я гуляла так до вечора, навіть не звертаючи уваги на телефон, що вічно дзвонив. Хотілося простого спокою. Повернувшись додому, я одразу пішла спати, мені не хотілося ні з ким розмовляти.
Наступного ранку, я пішла на роботу рано-вранці, хоч і відпросилася на пару годин. Я вирішила, що більше такого життя я не хочу і пішла подавати на розлучення.
Прийшла ввечері додому і повідомила “своїй” великій сім’ї про моє рішення, потім спокійно пішла спати, поки сім’я чоловіка нахабно обурювалася. Вранці на мене посипалися образи.
– Хто ти взагалі така, що вирішила розлучитися, кому ти потрібна будеш окрім нас, – кричав чоловік, а свекруха із сестрою йому підтакували.
Було смішно за цим спостерігати, адже квартира, в якій вони всі живуть моя, і йти їм нема куди. Але, щиро кажучи, мене це мало хвилювало, я хотіла простого спокою і тиші у своєму будинку.
Моя свекруха ніяк не могла змиритися з рішенням про розлучення, і тому зателефонувала моїм батькам. Після таких новин моя мама моментально зв’язалася зі мною.
– Ніякого розлучення не буде. Ти що, хочеш нас зганьбити? Як ми дивитимемося у вічі родичам. Усі так живуть, і ти живи. Терпи, але збережи сім’ю як хочеш, – заявила мені мати.
Цього мені було достатньо, але я завжди була неслухняною дитиною. З чоловіком ми все-таки розлучилися, сімейку його я теж виселила. Через пару місяців подруга подарувала мені кошеня, тепер ми з ним живемо вдвох, і ніхто не дорікає нам ні в чому.
