Червень. Мене від роботи відправили вчитися. Два тижні після закінчення робочого дня я їздила на навчання. Додому поверталася о десятій годині вечора.
У чоловіка графік два через два, з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора. Нашому сину сім років. Навчальний рік закінчився, записали на шкільний майданчик, це на кшталт дитячого табору.
Потрібна була людина, яка о п’ятій годині дня зустрічала б Вітю після майданчика і, доглядала за ним до дев’ятої вечора. Не кожен будній день, а лише у дні, коли чоловік на змінах.
Я запропонувала сусідку, чи мою бабусю запросити до нас на два тижні. Вона старенька, але бадьора. Син — слухняний хлопчик, спокійний.
– Навіщо? Дочку попрошу, – сказав чоловік.
Його дочці від першого шлюбу – шістнадцять років. Деякі в цьому віці вже розумні та свідомі, а у неї в голові тільки тік-ток та лахміття.
– Я проти!
– Це ж лише кілька годин, та кілька днів на тиждень. Все буде гаразд. Нехай дочка трохи підзаробить!
– Головою за сина відповідаєш! А якщо щось піде не так, то не скаржся!
Чоловік погодився на все. Подзвонив дочці, вони домовились.
Шість разів вона повинна була приїхати до нас додому до п’ятої години, сидіти до повернення тата, це приблизно о пів на десяту, після чого чоловік відвозив би її додому.
За двадцять сім годин всієї роботи, дочка чоловіка запросила шість тисяч гривень, та гроші на проїзд до нас!
Напрочуд, два тижні пройшли добре. Син на сестру не скаржився, був задоволений. Дочка чоловіка після кожного вечора отримувала свою тисячу, та гроші на проїзд наступного дня.
Холодильник був у її розпорядженні. До нас у спальню вона не ходила. Усі шість разів усе було нормально. Востаннє вона приїжджала у п’ятницю, чоловік того дня вийшов на першу зміну із двох.
Червень. Субота. Друга зміна чоловіка. Повернувся він додому з роботи та розповів, що з нього вимагають премію!
Дочка вирішила, що продешевила, попросивши тисячу гривень за один вечір догляду за братом.
Тільки нагляд! Не годувати, тільки ока не спускати, і все! Син у нас самостійний, але ми все одно поки що не ризикуємо залишати його вдома одного довше, ніж на дві години.
У школі він відвідує групу подовженого дня, тому по підворіттях він не шастає, ділом зайнятий. Дочка чоловіка отримувала гроші за те, що сиділа з ним вдома.
Вона ж мала дванадцять днів, щоб обмізкувати, на її думку, нікчемність запрошеної суми, та обговорити підвищення оплати.
Вона ж вирішила дотягнутися до останнього, жодного разу не висловивши, що щось її не влаштовує.
Премія — за цією назвою невдало сховалася вимога доплатити. Чоловік доплачувати відмовився, адже договір є договір!
Про договір знали всі: колишня дружина чоловіка, обидві бабусі дівчини, вона сама. І ніхто не подав голос, що тисяча гривень за чотири з половиною години легкої роботи — це мало!
Хоча, на мою думку, це й так занадто! Не кожен фахівець з догляду за дітьми скільки отримує за день! Чоловік та його дочка посварилися.
– Її мати сказала, що це наша проблема, вона не лізтиме. Дочка не хоче зі мною розмовляти. Сказала, доки грошей не буде, спілкуватись не стане, — сказав чоловік. Це шантаж, я не куплюсь!
Незабаром середина серпня. Чоловік так і не бачився, і не зідзвонювався з дочкою. Кілька разів намагався рота відкрити, поскаржитися, але я його перебивала:
– Я тебе попереджала! Треба було зателефонувати до бабусі. Твоя витівка – тобі й висьорбувати!
Чоловік не дзвонить дочці, дочка не дзвонить йому. Колишня дружина зате дзвонить, єхидничає про схожість характерів!
Скаржиться на їх сімейну впертість і талант мати проблеми на рівному місці! Я з нею згодна! А ви як вважаєте, хто з нас мав рацію?
