Цього тижня завершився бракорозлучний процес, який зайняв рік мого часу. Смішно, що до моменту подачі заяви на розлучення ми як родина і п’яти років не прожили. Увесь біль давно вщухнув, а спогади про шлюб вважаю просто життєвим досвідом.
Після того, як я вийшла заміж, моє життя крок за кроком почало перетворюватися на якийсь жах. Після весілля ми з чоловіком переїхали в однокімнатну квартиру моєї матері.
Вона одразу попередила нас, що жити ми можемо до повноліття моєї молодшої сестри. Коли їй виповниться 18 років, мати хоче продати житло і поділити гроші між мною та Вікою навпіл. Попереду нас із Дімою чекали довгих 8 років, за які ми маємо встигнути накопичити гроші на власне житло.
Чесно кажучи, мене трохи лякала ця перспектива. Заробляла я не дуже багато, тому не уявляла, як ще й на квартиру відкладатиму. Але то була не єдина проблема. Одразу після весілля чоловік сказав, що нам треба серйозно поговорити.
Він довго думав про те, як правильно складати сімейний бюджет, і вирішив, що гроші ми маємо вносити до спільної скарбниці порівну. Дмитро порахував, скільки йде на комуналку, продукти, речі першої потреби. Навіть передбачив наші спільні походи у кіно чи кафе.
Загалом, сума вийшла більше ніж половина моєї місячної зарплати. Крім того, потрібно було регулярно вносити якусь суму на заощадження для нашої майбутньої квартири.
Потроху щось вимальовувалося. Мені, правда, доводилося просто жахливо економити на собі, але я не сумувала. Адже я й сама давно мріяла про власне житло. Так минуло кілька років. За цей час ми з Дімою жодного разу не їздили нікуди далі ніж на дачу. І ось чоловік дозрів на відпустку. Сів біля мене і діловито заявив:
«Я тут порахував, скільки нам потрібно на відпустку. Платимо навпіл. Свою частку я можу внести зараз, тож вже замовивив квиток. А ти гроші маєш? Полетиш?»
Хіба так можна? Дмитро ні про що зі мною не порадився, просто купив собі квиток та поставив перед фактом. У мене склалося враження, що він і не планував летіти зі мною.
Виявилося, що квиток куплений до Туреччини. Така розкіш мені, звичайно, не світить. В результаті чоловік полетів один. Коли про це дізналася моя мати, вона була шокована:
«Я не розумію, ви взагалі сім’я чи ні?»
Ось і я перестала це розуміти. Але це не кінець історії. Через кілька місяців після відпустки Дмитра мою матір скоротили на роботі. Знайти нове джерело доходу у її віці вкрай складно. Тож мати попросила допомоги у мене.
Я не могла залишити в біді ні маму, ні свою молодшу сестричку. І одразу попередила чоловіка, що якийсь час не зможу вносити гроші за нашу майбутню квартиру. У відповідь замість розуміння на мене обрушилася гора претензій та звинувачень.
Діма сказав, що я маю подорослішати і вирішити, чого я хочу від життя. Мовляв, я не зобов’язана забезпечувати свою матір. Мені варто більше думати про себе та рухатися до своїх цілей. А потім чоловік додав:
«Ти повинна відповідати мені. Знайди собі іншу роботу, де тобі платитимуть більше. Ми вже давно не живемо у світі, де дружини сидять на шиї у своїх чоловіків. Тепер усі рівні, люба».
Це було останньою краплею: я зібрала речі та поїхала до матері. Мені здавалося, що вона підкаже мені, що робити. Але мати лише розвела руками:
«Доченько, тільки тобі вирішувати, чи ти хочеш жити з такою людиною».
Наступного дня у двері постукав мій чоловік. Він дуже перепрошував, просив, щоб я повернулася. Говорив, що хотів, щоб я вийшла із зони комфорту, відчула реальне життя.
Я не знала, чи готова я терпіти таке ставлення до себе. Я почувалася так, ніби постійно щось винна чоловікові. Хоча він, насправді, нічого мені не дає. Ось вже не думала, що ведення сімейного бюджету стане причиною для сварок в моїй родині.
Я тоді взяла перерву на роздуми, а за якийсь час попросила його виїхати з квартири матері. Я вирішила пожити з матір’ю та сестрою, а ту квартиру ми здали в оренду за гарні кошти.
Я подала на розлучення, проте, як мій чоловік і просив, була дуже дорослою дівчинкою і не дозволила йому прибрати до рук наші заощадження на квартиру. Добре, що збирали ми їх на банківському рахунку і я змогла зазначити, яка саме сума має бути поділена.
Коли розпочалися бойові дії, питання нашого розлучення призупинолося з зрозумілих причин. Діма почав сподіватися, що я передумаю. Виявилося, що він себе таким багатієм почував, тільки коли ми жили разом. Тепер же маючи потребу платити оренду він відчув, як добре нам жилося. Так і сказав.
Нас нарешті розлучили на цьому тижні. Чоловік без мого відома зняв усі заощадження, хотів перетнути кордон, та не вийшло. Питанням виплати мені моєї частини заощаджень зараз займається виконавча служба. А я нещодавно дуже посміялася з пропозиції чоловіка про примириння:
«Дімо, ти взагалі-то маєш відповідати мені. Давай ти спочатку заробиш на квартиру, перестанеш викидати купу коштів на оренду. Тоді і дзвони».
