Почну з того, що я дуже люблю чоловіка, але він поїхав на роботу в іншу країну на три місяці. Разом ми вже п’ятий рік. Раніше він працював у нашій країні і бачилися ми щодня, після роботи та й вихідні разом, а зараз майже кожен день тільки по скайпу спілкуємося, буває, що і сваримося, і миримося.
Спочатку перші дні після його від’їзду мені було дуже погано, я плакала, ми ще ніколи за весь час так надовго не розлучалися. Я мріяла, щоб якнайшвидше пройшов цей час, але коли минув місяць, я відчула якесь щастя, свободу.
Так саме я відчула те, що я з ним не відчувала. Така легкість, насолода, ніхто до мене не прискіпується, не розповідає як жити, як і що робити, як де вчинити. Не читає моралі на рівному місці, не пригнічує мене, не принижує мене, у мене ніби нерви спокійніші стали.
В той самий час відчуваю, що дуже люблю чоловіка, але без нього мені морально легше. Звідси легкість та щастя, а з ним постійний пресинг. Він у всьому диктує, як жити, дуже тяжкий характер, навіть через скайп іноді починає мене вчити.
Наприклад, у молодшої доньки (їй 10 місяців) різалися зубки і була висока температура, майже під сорок, ще горло трохи хворіло, лікар дільничний призначив ліки, а чоловік через скайп мене як дитину вчить, що треба робити, а що ні.
Відразу скасував усі ліки, у нас є лікар зі стажем і не маленьким, але для чоловіка він тупий, нічого не розуміє. Каже роби так, як я кажу, тільки збивай високу температуру і на ясна роби компреси з перекису. Далі розповідає, що перекис дуже добре знімає запалення, коли в нього запалилася ясна, він так зробив і все пройшло.
Але ж це маленька дитина! Я спробувала йому заперечувати, мовляв, таки даю ліки, які призначає лікар. У відповідь почула, що я безвідповідальна мама, не можу подумати своєю головою, що для дитини краще, навіть сама не можу дитині допомогти, що без лікаря не обійшлося.
Мене як дитину виховує і всі у мого чоловіка навколо тупуваті, тільки не він. Він у всьому розбирається найкраще, і взагалі дуже любить повчати всіх.
Я звичайно, щоб уникнути грандіозного скандалу, сказала, що зроблю, як він каже, тобто збрехала, зробила, як сказав лікар і давала призначені ліки. У результаті через два дні все минулося, дочка одужала, чоловік каже: «ось бачиш, я ж казав, як треба робити, і все швидко пройшло». Він не знає правди, що все було насправді за призначенням лікаря, а не за його вказівкою.
Мені іноді доводиться брехати, щоб уникнути сварки, не знаю, чи правильно я роблю. По скайпу, звичайно, менше вказівок та пресингу, може, тому почуваюся щасливішою. Не подобається мені брехати, але іноді скандалу по-іншому не уникнути, вже дуже любить втрутитися.
Хто стикався з таким і як поводитеся, коли чоловік у всяку дрібницю втручається і диктує, як і що робити?