Живемо в шлюбі 8 років, друзі і подруги рахують нас ідеальною сім’єю. А я думаю, що заздрити тут особливо немає чому. Зараз розповім, що мене не влаштовує.
Я не можу поскаржитися на те, що чоловік вживає, піднімає руку чи того гірше гуляє, скаче в гречку – ні в якому разі. Але я відчуваю себе не дружиною – бізнес партнером.
Ми разом працюємо і розвиваємо свою туристичну фірму, виховуємо 3 дітей. Але окрім дітей реально ніяких точок зіткнення у нас то і немає.
Спитала поради у мами, розповіла, так сказати, душу вилила, а вона і каже мені: -Доню, всі так живуть, шлюб це угода, ти вдома, з дітьми, чоловік на роботі гроші заробляє.
От вам Боженька дав можливість разом працювати, мало в кого є такий шанс, тому старайся не утратити те, що в тебе є. А як же любов? Яка там любов, повага, фінансове благополуччя, от і всі складові в сім’ї.
До подруги звернулася, а вона каже, у них з Віктором, чоловіком, ідилія, грошей нема, скандал на скандалі, ніякої поваги, зате кохання.
Та горіло б воно те кохання – каже подруга. Краще з нелюбом жити, аніж ось так, як я, терпіти. Дехто рахує що я вже просто капризую, чоловік взагалі не розуміє про що мова, чого мені бракує.
А я почуттів хочу, хочу бути коханою жінкою, а не діловим партнером і другом по життю. Розумієте, ні? От сказала чоловікові про все, що думаю.
А він, знаєте, сказав, що він не вміє кохати. Як можна не вміти кохати, як це? Може просто він мене не любить. Так ні, він мені доводить, що він так свою повагу і симпатію мені показує, тим, що забезпечує, не зраджує і не ображає.
А я кохання хочу, пристрасті, скоро вже і графік на холодильнику повішаємо, коли близькість буде, щоб по плану, як партнери ділові, як друзяки. От що за життя? Хто мене зрозуміє?
