Довго не могла прийти до тями після розлучення. Що в чоловіка є коханка, я, як і всі інші, дізналася останньою. Коли він запропонував розлучитися, не заперечувала, не бачила сенсу жити разом далі. Але треба віддати йому належне, із сином він регулярно спілкується. Проте останнім часом я навіть гадаю, що це погано для мене.
Через два роки після розлучення я вийшла заміж. Спочатку все було добре, але згодом чоловік став ображатися, що мій син не кличе його татом. Проте хлопчику вже 11 років, і він знає, що має рідного тата, який хоч і не живе з ним, але постійно спілкується. Я ж не можу його змусити казати, що в нього тепер два батьки.
А коханий мій не може порозумітися з ним і вимагає, щоб я пояснила, що він тепер йому батько, і його треба любити. Може це тому, що він не має своїх дітей, і йому хочеться, щоб навіть не його дитина називала його татом.
Я намагалася їх якось примирити, але стало ще гірше. Чоловік почав говорити, що я беру сторону сина, через це ми постійно сваримося, а син ображається, вважає, що я його вже не люблю і загрожує взагалі піти до батька.
У вихідний я запропонувала поїхати всім разом на шашлики, провести день біля річки, щоб відчути себе сім’єю. Подихати свіжим повітрям, поїсти смачненького. Всі були задоволені, навіть син цілий день був радісний та товариський.
Але після зустрічі зі своїм батьком, син знову відмовляється спілкуватися з вітчимом, хоча той ніколи його не ображав. Навпаки, завжди пропонує, то допомогти з уроками, то з’їздити на риболовлю.
Я думаю, що мій перший чоловік налаштовує сина проти мого нового обранця. Може йому неприємно, що син чужу людину зватиме татом, але хто ж у цьому винен, як не він. Сам влаштував своє особисте життя, а мені заважає нормально жити. Як він не розуміє, що від цього страждає і його дитина, а не лише я.
