Чоловік стверджує, що працювати ще не може, йому важко після хвороби. При цьому він активно ходить на гулянки

Я стала жертвою у шлюбі. Як таке сталося? Не знаю.

З чоловіком у шлюбі відносно недавно, лише 6 років. І ось за цей час він поступово перетворював мене на жертву, саме морально. Принижував всіляко, що мало заробляю, родичі не допомагають, та в цілому я для нього погана. Хоча живучи зі мною, він свого часу виріс до начальника, я допомагала йому по роботі.

У нас народилася дитина. Здавалося б, все має бути добре. Потім він серйозно захворів, йому довелося звільнитися, була операція, потім друга, більш успішна. Чоловік по суті став повноцінною людиною. І ось уже 3 роки він не працює, я одна утримую сім’ю і дитину, звісно хатня робота теж на мені.

Чоловік стверджує, що працювати ще не може, йому важко після хвороби. При цьому він активно ходить на гулянки, багато і часто їздить допомагати мамі, тітці та іншим родичам. Як доходить справа до мене, то на прохання щось зробити у відповідь чую: «Сама не можеш?».

І ось я тепер все роблю сама, перейшла на дистанційну роботу, на попередній роботі платили замало, я багато витрачала на проїзд. Шукаю ще одну роботу, щоб якось забезпечити майбутнє дитини та себе.

А чоловік … Він не зраджує, лише живе за своїми правилами (мені він зраджував з перших днів), активно відпочиває, спить до обіду, їздить до родичів постійно. Навіть вдома хоч мінімально мені не допомагає.

І ось назріває запитання: «А що ти терпиш усе це? Йди». Сама б рада, та нема куди. У зв’язку з періодом пандемії, роботи в місті не знайдеш, дитина періодично вдома, сади закривають на дистанційну систему частенько.

Я не хочу засуджень, що, мовляв, сама винна. Ніхто й не каже що я така рожева і пухнаста, у чомусь і я винна, що не розглянула, не побачила в ньому такого тирана. Напевно, я настільки втомилася від постійних закидів, що написала вам свою сповідь, хочу просто почути людського співчуття, без звинувачень.