З недавніх пір ми з чоловіком пенсіонери. Мені завжди здавалося, що в цей час у подружжя має бути повне порозуміння. Адже за плечима все життя, прожите разом. Займайся собі тим, що тобі до душі, і радій життю. Ні турбот, ні клопоту.
Але як я помилялася. Ось уже ніколи б не подумала, що власного чоловіка-пенсіонера виганятиму знову на роботу. Він мені не просто набрид своїми причіпками та вимогами.
Спочатку все йшло добре. Навіть більше, ніж добре. Я займалася будинком. А вільний від приготування час приділяла своїм улюбленим справам. Я плету мереживо, накидки на меблі. Для мене це найкращий відпочинок. У цей час я відновлююсь та отримую море позитивних емоцій.
У мого чоловіка немає ні хобі, ні будь-якого захоплення. Весь його інтерес зводиться до читання щоденних газет та перегляду політизованих передач. Я не маю щодо цього претензій. У кожної людини свої інтереси та захоплення. Про смаки, як кажуть, не сперечаються.
Поки він мене не чіпав, і я справлялася зі своїми обов’язками, все було чудово. Але йому раптом спало на думку, що я страждаю від ліні та почав висловлювати свої претензії. Причому не в коректній формі.
Значить, він займається корисною діяльністю, просиджуючи весь час за читанням газет та переглядом новин, а я, займаючись домашнім господарством, ледарю? Мені дуже цікаво, чи я одна така, яка опинилася в подібній ситуації? Чи маю ще подруги по нещастю?
Усі мої зусилля протистояти чоловікові закінчуються скандалами. І це відбувається практично щодня. Ось вийшла на заслужений відпочинок. Та я такого відпочинку нікому не забажаю. Краще на роботу ходити, ніж таке вислуховувати щодня.
Але сама я не збираюся шукати собі роботи. Кому нема чого робити вдома, нехай той і крокує працювати. Я так і сказала чоловіку, що якщо не хоче на старість років отримати розлучення, то нехай вирушає працювати або змінить свою поведінку.
Чому я маю жертвувати своїми бажаннями? Адже я йому не заважаю проводити час, як він хоче. З’явився нарешті вільний час за стільки років життя, а він труїть мені все.
