Чоловік вирішив, що не буде нічого страшного, якщо будинок, який ми купуємо на наші спільні гроші, буде записано на його маму.
І пояснення теж ніякі – а що такого? Ми ж одна сім’я, у мами з родичів тільки син, тож у будь-якому разі будинок буде наш.
А на маму треба оформляти, бо вона має більше вільного часу, щоб бігати з оформленням і по різних інших організаціях.
Але мене такий варіант не влаштовує. Я свекрусі взагалі не довіряю, вона така жінка сама собі на думці, що їй в голову прийде, один Бог знає.
Я не розумію, чому чоловік так беззастережно їй довіряє, адже вже були випадки переконатись, що свекруха може діяти дуже своєрідно.
Вона на весілля подарувала синові машину. А потім вимагала продати її, бо не може платити кредит. Чоловік запропонував нам самим його платити, та його мати не погодилася.
– Ви сьогодні можете, завтра не зможете, а мене судами затягають! Ні, давай продавати та гасити кредит, – вимагала вона.
Вона вже й покупця знайшла, навіть не дала нам час самим взяти кредит, щоби погасити весь борг за машину. Дуже вона поспішала.
Я вже після цього вчинку дуже насторожено почала ставитися до свекрухи, а чоловікові хоч би що. Побурчав, але сприйняв спокійно.
Тепер ось будинок. Свекруха як тільки не намагалася залучитися до нього. Навіть пропонувала продати свою квартиру і вкластися в будинок, але я не погодилася.
Це наші з чоловіком гроші, ми й будемо власниками будинку, ніяких свекрух мені там не потрібно. Стукне їй щось в голову, почне вимагати продажу будинку та виплатити їй її частку. Нам таке не потрібне.
Чоловік тоді зі мною погодився, я думала, що він розуміє мої побоювання, але, судячи з його нинішньої поведінки, він нічого не зрозумів.
Чоловік не любить з папірцями розбиратися, тому перспектива оформляти будинок, укладати договори на підключення всіх ресурсів, його явно не радувала.
Він і знайшов чудовий варіант. Точніше, свекруха запропонувала, а він із задоволенням погодився. Будинок оформлятиметься на його маму, а вона вже, як власник, бігатиме різними організаціями.
Тільки мене цей план не влаштував. У житті чогось тільки не буває. Навіть якщо свекруха нічого не уткне, де гарантія, що ми не розлучимося, або що я не стану вдовою?
Тоді я просто не матиму жодних прав на будинок, на який заробляла своєю працею. Хіба це справедливо?
– У мами просто більше часу бігати із папірцями, чого ти так ускладнюєш? – обурюється чоловік.
Жодних ускладнень. Мені простіше самій взяти відпустку та зайнятися оформленням. Принаймні, я точно впевнена, що все оформлено як треба і жодних сюрпризів на нас не чекає.
Свекруха зображує невинно скривджену, вона ж хотіла допомогти. І чим сильніше вона зображує образу, тим сильніша у мене підозра, що я зламала якісь її плани.
Але з чоловіком питання вже вирішено. Документи оформлятиму я, власниками будемо ми з чоловіком. Жодної свекрухи й близько за документами не буде. І хай хоч розіб’ється, мене це мало хвилює.
