До початку цієї захоплюючої історії ми з чоловіком жили в шлюбі 3 роки, є дочка. Весь цей час я шалено його любила – така любов була, що аж серце завмирало.
Його любов, м’яко кажучи, була не така сильна. Ставився він до мене як до рідні, а не як до коханої. Я все робила по дому, дитина на мені, готування, прання, прибирання і т.д. При цьому я працювала на дому, а йому все не так і все не те. Хоча і чоловік не поганий в принципі (як раніше думала): п’є в міру, не б’є, дитину любить, гроші в будинок приносить. Але постійно мене принижував, ні підтримати не міг, ні захистити, коли це потрібно.
Ще була проблема в ліжку, ніяких ласк від нього, все примітивно і банально було. А я хотіла романтики, ніжності.
Перший раз я вигнала чоловіка з дому (до речі, житло моє), коли він дуже наргримав на мене за те, що не захотіла з ним близькості. Та ще й погрожував, що буде мені зраджувати з моїми ж подругами. У мене на той період пішли через рік після пологів ускладнення, моторошно все боліло, лікувалася.
Ми тоді навіть побилися, в результаті я його вигнала. Він до себе в село поїхав, там 3 дні був. Незабаром я здалася, не змогла без нього і зателефонувала, щоб повертався.
Далі пішли скандали, після яких я стала розуміти, що він не мій чоловік. Через півроку подала на розлучення і вигнала його тепер уже назавжди. Зрозуміла, що розлюбила. Вже отримала розлучення.
Весь цей важкий для мене час мене підтримував мій найкращий друг (8 років вже дружимо). У підсумку підтримка поступово переросла в “ліжко”, але ні в нього, ні в мене почуття не виникли. Після розмови по душам ми прийшли до висновку, що як дружили так і будемо дружити далі, але без будь-якої романтики.
У цей час колишній чоловік кожен день писав мені про любов, про те, як страждає, про те який дурень був і що він зміниться, що все зрозумів і усвідомив. Ще через півроку (колишній все ще пише і телефонує щодня, прямо романтик раптом став) підібрала пароль колишнього чоловіка до його сторінки в соцмережі (просто з інтересу, не складно було). За листуванням зрозуміла, що він спить з дівкою з його села. Ну і нехай, думаю, мені то чого? Але вирішила дорікнути, навіщо мене намагаєшся повернути і спиш з іншою? А він зізнався, що спав з нею ще коли я його перший раз з дому вигнала.
Це мене дуже розсердило. Це ж як їй себе не поважати треба було, щоб спати з чоловіком, який одружений і з дитиною? Не розумію таких. Та й колишній теж хороший. Після того як зізнався, почалися сльози, усвідомлення провини.
Але мені цього було мало, я сказала, що є у мене новий чоловік, у нас з ним все просто відмінно. Він відповідав, що все одно любить і буде домагатися мене. Потім я придумала історію про те, що хочу стати сурогатною мамою, що дитину потім з дитбудинку взяти хочу (дійсно цього хочу, але не зараз, а в майбутньому). Він з усім погоджувався, аби повернутися до мене, засипати поруч і інша рожева романтика.
Я здалася, пробачила і пустила його назад. Навіть якось несподівано для себе і незрозуміло навіщо. Але в підсумку не пошкодувала – не життя, а казка почалася, тепер я для нього прямо принцеса. Всі кругом дивуються, як він змінився, заздрять і охають. А я от ніяк не можу забути його зраду, важко і страшно, що це коли-небудь повториться. Як боротися з цим болем? Думаю, ніколи не зможу забути. Адже я сама не зраджувала, поки ми з ним були, і зараз не збираюся йому мстити.
До речі, з другом так і дружимо без всяких підтекстів, відносини наші ніяк не змінилися. Просто не згадуємо, що взагалі щось було.
