Я вийшла заміж рік тому і одразу завагітніла, нам дуже хотілося дитину. Чоловік працював, зарплатня була маленька але ми думали що потягнемо. Він іноземець, орендував нам квартиру поруч із його рідним братом.
Спочатку все було терпимо, нормально, було сильне кохання. Але потім настав “початок кінця”, на мою думку. Його вигнали з роботи через 3 місяці після весілля, і з того часу він не працював. Дуже допоміг його брат, зробив нам сімейне гніздо.
Спочатку створив усі умови для життя, тому що тут дають в оренду квартири порожні, молоді сім’ї облаштовують вже повністю самі. Щобільше, брат ще платив за нас рік оренду та квартплату, ми жили у люксовому ЖК. Також він іноді купував нам їжу ще й гроші давав, а чоловік у цей час лежав на дивані та казав, що у величезному місті немає роботи!
Брат протягнув так рік, при цьому в нього є своя сім’я з дітьми, а чоловік усе лежав і лежав удома. Почалися ревнощі, скандали, навіть коли я була вагітна. Конфлікти назрівали через те, що він не приносить гроші додому і ревнує, як хворий. З кожною хвилиною все ставало гірше, він брехав, казав, ось знайшов роботу, а сам ходив районом гуляв.
Народилася дитина, а він все лежав на дивані і ніде не працював. Бувало таке, що без світла сиділи два дні та їли одні макарони без нічого. Говорив, йду на роботу, а сам ходив родичами, випитував гроші, всіх друзів вже «кинув».
Тепер вони дзвонять мені і йому, просять віддати борги, а він нікому не віддає, лише родичам іноді. Також сварив мене, знущався, навіть не дивлячись на те, що скоро буде дитина.
Зараз ми як бомжі: чоловік живе, не знаю де, а я чекаю на дитячий паспорт, щоб поїхати додому. Він увесь час, каже: знайду роботу, нове життя буде, але я не вірю, хоч іноді стає його шкода. Дитині 6 місяців, я хочу подати на розлучення та поїхати до мами, тому що це не виносимо.
