Заміж після сорока років…
До заміжжя я завжди ставилася зі скепсисом. Великим скепсисом, варто зізнатися. Невдалий шлюб моєї мами і сестри, швидше за все, наклав відбиток на мої погляди на життя в цілому і на інститут шлюбу зокрема.
Я до останнього була впевнена, що шлюб потрібен швидше чоловікам, ніж жінкам. Так, так, так … є, звичайно, певний відсоток жінок, які мріють вискочити заміж раніше, але все ж чоловікам шлюб більше потрібен, ніж жінкам.
Я до сих пір вважаю, що значна частина чоловіків хоче обзавестися красивою і дурною дружиною, яка буде прати, прасувати, доглядати і порошинки здувати. Такий собі варіант безкоштовної домогосподарки з приємним бонусом.
Куди подінеться жінка з дитиною або двома дітьми після декількох років перебування в декреті? Ясно, що нікуди … І будуть терпіти витівки чоловіків. Ідуть або найвідчайдушніші, або ті, хто просто вже не може так далі жити.
Сама я вийшла заміж після сорока років. Мені зараз 41. Уже рік у шлюбі. Але наш шлюб більше схожий на ділове співробітництво. Ролі чітко прописані, ніхто нікого не тиранить. Ясна річ, доводиться йти на поступки, але це не шлюб “по зальоту” або бажання “скоріше вискочити аби за кого”.
Я анітрохи не шкодую, що вийшла так пізно заміж. Можна все життя шукати ту саму людину, але так і не знайти.
