Для нашого здоров’я важливо не тільки що, але і як ми їмо – на самоті або з іншими людьми.
Давид Серван-Шрейбер – французький медик, фахівець з нейронаук і психіатр, автор бестселерів, один з засновників американського відділення організації «Лікарі без кордонів» розповів про те, що він думає про це.
«На початку 1980-х, коли я, ще студент-медик, проходив практику в паризькій лікарні, ми часто обідали разом з лікарями в їдальні для співробітників. Закуска, основна страва, десерт, кава – повноцінний обід подавався на столи, покритими білими скатертинами. За їжею, яка тривала довгий час ми розмовляли на різні теми.
Потім я продовжив навчання в Канаді. У цій лікарні була їдальня самообслуговування, і ми ковтали свій обід за двадцять хвилин, не знімаючи його з таці. Після Канади я поїхав в Америку, в Стенфорд. Там і зовсім не було перерви на обід. Ми перекушували бутербродами, запиваючи їх банкою газованої води, – цей набір нам надавала фармацевтична лабораторія, в якій я тоді працював.
Ми поглинали його, слухаючи лекції про нові препарати. Я швидко набрав вагу і всі наступні роки, проведені в Америці, «обідав» на самоті, стоячи в ліфті, який доставляв мене з лабораторії в клініку, де мене вже чекали пацієнти», – розповів Давид Серван-Шрейбер.
Для нашого здоров’я важливо не тільки що, але і як ми їмо – на самоті або з іншими людьми
Як показують опитування, сьогодні ми все більше схиляємося до американської моделі поведінки: все частіше їмо поодинці . Перед екраном комп’ютера на роботі, перед телевізором вдома або в кафе за книгою.
І якщо, як відзначає французький соціолог Клод Фішлер (Claude Fischler) і його американський колега Пол Розен (Paul Roazen), в уявленні багатьох європейців справжній обід або вечеря – це як і раніше прийом їжі за столом і неодмінно в суспільстві інших людей, то на думку більшості американців проковтнутий, на бігу сендвіч безперечно може служити обідом, а їжа в першу чергу означає заповнення енергії, «дозаправку паливом».
- Заходь, Насте, чоботи тільки скидай, бо я підлогу вже вимила. - Та я на…
Сталася ця історія років вісім тому. Михайло Сахно, мужик видний, кремезний, повернувся в Заріччя після…
Коліщата пластикової валізи голосно стукали по ламінату. Цей звук здавався оглушливим у порожньому передпокої. Лєра…
- Марино, я не розумію, ось чого ти упираєшся. Ти все одно сидиш на шиї…
Маргарита після розлучення вирішила, що заміж ніколи не вийде. Тяжко далося їй це розлучення, чоловік…
Дверний дзвінок розлився по кімнатах. Ганна Вікторівна навіть здивувалася від несподіванки. — Хто ж прийшов…