– Я давно все зрозуміла, Аліно Петрівно! Тому хочу вам також дещо запропонувати: візьміться зараз дружно за руки з вашим улюбленим синочком і йдіть за відомою адресою! Самі знайдете, чи підказати?

– Ти краще притримай свій язик! Забула, з ким розмовляєш?

– А то що? – спокійно запитала Рита і додала: Я взагалі-то розмовляю з абсолютно чужими мені людьми!

– Та й що ви можете зробити? Вломилися вночі до мене у квартиру без дозволу, сидите на моїй кухні, п’єте мій чай із мого чайника і ще щось вимагаєте? Нічого не переплутали?
***
– Боже мій! – подумала Рита, дивлячись на яскраво освітлені вікна своєї квартири: там зараз нікого не повинно бути! Так, не повинно, – а світло горіло.

Хоча вона добре пам’ятала, що перед тим, як піти, все погасила. Дівчина поверталася додому близько дев’ятої: у них у музичній школі був звітний концерт, а потім чаювання.

За звичкою, виробленою роками – вона жила тут ще з батьками – Рита глянула на вікна й обімліла: невже, злодії? Але обережні злодії б увімкнули ліхтарик, а не вешталися по хаті з ілюмінацією.

Дівчина вже давно жила сама. Відколи улюблений чоловік Микита сказав, що покохав іншу і йде туди, де йому буде краще.

Що те його кохання – справжнє і розуміє його, як ніхто! І що з нею, Ритою він не зможе розвиватися без зупинки та всіляко зростати у всіх напрямках. А з тією, іншою – запросто!

Це сталося буденно, після смачної вечері. Вона тоді почала складати список майбутніх покупок – справа була під Новий рік, як зараз – але рівно два роки тому.

Вже була прикрашена ялинка та квартира, бо Рита з Микитою вирішили святкувати вдома, та запросити друзів.

Вони, на той час, жили у двокімнатній сталінці, яка дісталася Риті після дорожньої пригоди, в якій її батьки не вижили.

І тут чоловік повідомив, що йде і подаватиме на розлучення. Щасливий світ Рити, ретельно збудований за ці три роки подружжя, відразу впав.

Ні, вона не закричала. Не стала істерити та сповзати по стіні на підлогу, як інші літературні героїні: ось ще чого – не дочекаєтеся!

А просто мовчки сиділа і дивилася в незакінчений список – що вона ще забула?

У голові було порожньо. Ні, одна думка все-таки була: вона забула вписати улюблену їжу чоловіка – рибу холодного копчення та крильця.

Рука сама потяглася до паперу, але дівчина себе вчасно обсмикнула: навіщо тепер йому крильця? Нехай та, інша, його годує!

Теж мені – крильця йому подавай, опудалу городньому!

І того Нового року Рита залишилася одна, чесно сказавши друзям, що її покинули. І святкувати в неї немає настрою – так воно, власне, і було: на неї накотила депресія. Така, що довелося звернутися до фахівця. І навіть приймати деякі легкі препарати.

Але, на щастя, все обійшлося. І тепер, через рік і одинадцять місяців після розлучення, вона почувала себе чудово.

Хоча тоді дала собі слово зав’язати назавжди з цими потворами чоловічої статі: більше – ні-ні! Краще заведу собі кота!

Але незабаром усе це забулося, – негативний досвід канув у прірву, і гарненька Рита розпочала нові стосунки з дуже симпатичним Вадимом – вони вже подали заяву.

***
Може, на неї чекав наречений? Ключі в нього, звісно, ​​були. Але Вадик напередодні поїхав у дводенне відрядження, обіцявши повернутися до Нового року.

Коли дівчина обережно увійшла до передпокою, назустріч їй вийшов колишній чоловік і спробував допомогти роздягнутися: так, як ні в чому не бувало, матір твою!

– Ти як тут? – поцікавилася здивована Рита. Хоча вже наперед знала відповідь: у нього залишалися ключі.

Але все, що відбувалося, два роки тому виглядало настільки серйозно і категорично, що їй навіть у думках не могло прийти, що він повернеться.

– Як, як, як, як – приймайте Дуфалак! – фальшиво заспівав усміхнений колишній чоловік, сподіваючись обернути все на жарт.

Рита у всі очі дивилася на тридцятирічного Микиту. Просто богодільня на виїзді!

І раптом дівчина зрозуміла, що нічого не відчуває з появою колишнього чоловіка! Невже все пройшло? І погане, і хороше?

Їй було фіолетово, як висловилася б сьогоднішня молодь…

– Давай швидше – ми вже зачекалися! – поспішив Микита.

Звичайно, можна було б його одразу послати: заслужив, ну чесно!

Але дівчині раптом стало дуже цікаво: як він поводитиметься після всього і що говоритиме? І чому про себе він говорить у множині?

– Ми? – здивувалася Рита. – Сподіваюся, ти не збираєшся знайомити мене зі своєю пасією? – на вішалці висіла куртка – явно жіноча.

– Ну, не загострюй, Рито! – Миролюбно простяг чоловік. І знову спробував зняти з Рити пальто: він, взагалі, поводився, ніби нічого не сталося.

Ніби не він тоді промовив ті самі слова і пішов назовсім. Але зради не прощають, і Рита відсторонилася: роздяглася сама і пройшла на кухню.

На кухні сиділа колишня свекруха Аліна Петрівна: хіба могло бути по-іншому? На столі стояла коробка з тортом та три чашки.

Судячи з трьох невеликих шматків, що сиротливо лежали у великій коробці, Риту й справді зачекалися.

Аліну невістка не любила і про себе називала відьмою: вона була нахабною, безцеремонною і скандальною тіткою.

Ось і зараз ця тітка з голови до ніг оглянула невістку, яка розквітла без її улюбленого синочка, і сказала:

– Треба поговорити!

Ні тобі здрастуйте, ні пів здрастуйте: ніби це не Аліна нахабно вдерлася в чужу квартиру і ганяє на господарській кухні чаї. А вона, Рита, приперлася до неї без запрошення.

– Кажіть! – без емоцій запропонувала дівчина, й сіла на стілець.

– Хлопчик помилився: з ким не буває! – Почала мама. Полисілий здоровенний хлопчик згідно кивав: «Одобрямс! Так тримати, мамо!»

Він, взагалі, завжди схвалював дії улюбленої матусі. А Рита, що гріха таїти, не бажаючи конфліктів у їхньому осередку суспільства, теж намагалася не суперечити коханому чоловікові.

Але це було тоді – у тому, минулому та їхньому спільному житті. А тепер у неї було зовсім інше – своє.

– Треба зрозуміти, пробачити та жити далі! – повчально виводила свекруха. – Життя на цьому не закінчується! Ви ще молоді – у вас усе попереду! Подумай гарненько – від чого ти відмовляєшся!

Неприємна тітонька закінчила свій речитатив і почала чекати негайної позитивної реакції: раніше все так і було!

Але тієї Рити, яка дивилася їй у нафарбований рот, уже не існувало – вона зникла два роки тому.

А була зовсім інша, – і ця інша спокійно промовила:

– Я давно все зрозуміла, Аліно Петрівно! Тому хочу вам також дещо запропонувати: візьміться зараз дружно за руки з вашим улюбленим синочком і йдіть за відомою адресою! Самі знайдете, чи підказати?

– І, звичайно ж, не варто ображатись – тут я, мабуть, з вами погоджуся! Тому вам також треба буде зрозуміти мене, пробачити та продовжувати жити далі: життя на цьому не закінчується! І тут ви маєте рацію!

Це справило ефект виверження вулкана, тому що виглядало відвертим хамством. Та, власне, так і було.

– Що ти маєш на увазі? – після невеликого мовчання хрипко спитала Аліна.

І тут вихована дівчина з гарної сім’ї, яка викладає гру на фортепіано в музичній школі, знову відступила від реверансів, кніксенів та політесів і нахабно промовила:

– А ви поворушіть своїми маленькими мізками, можливо, дійде!

Мама з сином знову переглянулися, а потім Аліна сказала:

– А ти змінилася!

– Ага! – Легко погодилася Рита. І додала, вирішивши йти до кінця: – Я вас не затримую – завтра мені вставати рано!

– Тобто ти нас женеш? – Невпевнено поцікавилася свекруха.

Хоча все було давно зрозуміло, вони сподівалися на сприятливий результат справи. Та й дівчина, під час спільного життя, зарекомендувала себе, як добра, чуйна і неконфліктна друга половинка. Про яку можна було лише мріяти.

І завжди відноситься до мами чоловіка з великою увагою та пієтетом. І тут такі досить образливі слова на їхню адресу.

Правду кажучи, вони сподівалися все розрулити «легким рухом пензля». А свекруха приїхала тому, що Рита жодного разу їй не відмовляла у проханнях! Навіть у найбезглуздіших…

І зараз мама з сином абсолютно щиро вважали, що все пройде так само: добра невістка погодиться все повернути на свої кола.

– У нас же все було добре, Рито! – спробував звернутися до розуму колишньої дружини Микита. Той, хто вирішив «проковтнути» все почуте: до мами повертатися він не хотів.

– Правильно! – Знову погодилася Рита. – Але ключове слово тут – було! Було й минуло, адже так, здається, співає ваша улюблена Ротару, люба Аліно Петрівно? Я нічого не плутаю?

Нахабна невістка нічого не плутала: Ротару співала саме так. І Аліна вперше не знайшлася, що відповісти!

А вона сподівалася її напоумити. Але ніхто не розумів і не збирався. Мало того, ця гадина ще наважилася їй заперечувати! Причому абсолютно неприпустимим тоном. Їй – мамі коханого чоловіка!

– Ти як зі мною розмовляєш? – нарешті знайшлася колишня свекруха: зараз вона покаже цій дівці, де раки зимують!

– А ви образитеся на мене! – ласкаво запропонувала Рита. – Так, прямо зараз! Торт ви вже з’їли, чаю напилися – саме час почати ображатись: ви ж завжди так робили раніше! Не варто заради мене міняти свої звички.

Це був стусан у «яблучко»: мама чоловіка любила робити саме так!

Наївшись і напившись у їхній домівці по повній, свекруха починала чіплятися до дрібниць, ображатися і вчити нерозумну невістку, якій відламалося таке щастя, уму-розуму.

І, зрештою, йшла додому, голосно грюкнувши всіма зустрічними на її шляху дверима: саме так і пропонувала зараз вчинити їй Рита.

Але як піти, якщо розмова не закінчена? Точніше, її до пуття і не було!

– Рито, ну ти що? – зробив чергову невпевнену спробу Микита.

– А ти чого гальмуєш? – зненацька звернулася до нього колишня дружина. – Краще заспівай ще щось із реклами – у тебе це краще виходить!

– Про Молокію молоко, наприклад – заслухатися можна! А мама тобі підтягне! Підтягнете, Аліно Петрівно? Ви ж завжди дуетом співаєте!

Рідня знову переглянулась: ні, не вдасться, мабуть, помиритись – даремно прийшли!

Бач, куди її заносить – близько не підступишся! І це лише за два роки! Це ж треба так змінитись за такий короткий термін?

Але реванш взяти було просто потрібно. І тоді мама чоловіка, у своїй манері, погрозливо промовила:

– Ти краще притримай свій язик! Забула, з ким розмовляєш?

– А то що? – спокійно запитала Рита і додала: – Я взагалі-то розмовляю з абсолютно чужими мені людьми!

– Та й що ви можете зробити? Вломилися вночі до мене у квартиру без дозволу, сидите на моїй кухні, п’єте мій чай із мого чайника і ще щось вимагаєте?

– Нічого не переплутали? – Знаєте, що буде, якщо зараз я викличу правоохоронні органи?

– Це що, ти нам погрожуєш, чи що? – злетіла свекруха.

– Поки що попереджаю, недалекоглядні ви мої! – рівним тоном пояснила дівчина. – Але, якщо ви зараз не заткнетеся і не покинете приміщення, моє попередження плавно перейде в щось інше!

На обличчі тітки відбилася розумова робота: наче їх знову посилають. А ніби вже й не зовсім.

Першим зорієнтувався Микита:

– Гаразд, мамо – ходімо!

Йому стало ясно, що нічого вдіяти вже не вдасться: з цією Ритою їм було навіть удвох не впоратися. А раніше він усе розрулював на раз-два!

І чого його тоді потягнуло до цієї неприємної Свєтки? Добре б – потягло. Так він ще й наговорив Ритці сорок бочок арештантів!

А поганою, в результаті, виявилася зовсім не Рита, як намагалася довгий час йому вселяти мама. А Світлана: їй потрібні були від нього тільки гроші. А заробляти їх Микита не вмів. Тож його й попросили на вихід.

В результаті колишня свекруха і чоловік пішли, демонстративно кинувши на стіл ключі: подавись!

Хоча Микита і кидав на колишню дружину перспективні погляди: не роби дурниці – лікті потім кусатимеш!

Як вони пішли, Рита викинула залишки торта: можливо, це було безглуздо – чому б не з’їсти? Сплачено ж …

Але їй була ненависна сама думка торкнутися шматків, яких торкалися руки неприємних їй людей.

Хоча чоловік та мама їли торт ложками. Коли торт вирушив у відро для сміття, настрій дівчини покращився: вона все зробила правильно!

Незабаром зателефонував наречений: йому вдалося закінчити роботу раніше. Тож завтра він з’явиться вже у першій половині дня! Ну хіба можна сумніватися в тому, що життя вдалося?

А о десятій нуль-нуль зателефонував її учень Сашко і невпевненим голосом повідомив:

– Я захворів, Маргарито Василівно і завтра на урок, на жаль, прийти не зможу!

Навіть на відстані відчувалося, що Сашко бреше: «рояль» він ненавидів усіма фібрами своєї душі. Але мама з татом бачили його майбутнє саме так. Тому сина «відкошував», як міг.

Навіть слова «на жаль» справу не врятували: фальш прозирав у кожному слові!

Іншим часом педагог Маргарита обов’язково провела б з хлопцем виховну бесіду. Але тепер вона вирішила бути чемною! Достатньо на сьогодні моралі!

Тому коротко і ласкаво промовила:

– Одужуй, Шурику!

І ошелешений від такого атракціону нечуваної щедрості, хлопець моментально відключився.

А щаслива дівчина лягла спати: завтра її чекав довгий день! І щасливий…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!