Ця історія сталася вчора у метро. Час близько 10-ї вечора, робочий день був важкий, настрій не особливо веселий, я сиділа в телефоні та консультувала, як завжди, своїх читачів у соціальних мережах.
Тут до мене підходить чоловік років 40, неохайний, тримаючи щось наполовину стислому кулаку, і дуже невиразно запитує: “Цікавить?” Я підняла побіжно очі, подумала, що п’яний щось від мене хоче, напружилася і відмовилася, продовжуючи, дивитися в телефон.
Він продовжив знову пропонувати те, що в нього було в руці та назвав нерозбірливу суму. Через те, що я вирішила, що він п’яний і хотіла, щоб він швидше від мене відстав то я, не підводячи очей, відповіла: “Іди від мене!” і продовжила свої справи.
Через кілька секунд у мене виникло неприємне почуття, ніби я щось зробила неправильне і треба перепросити. Я підвела очі й подивилася цьому чоловікові слідом. Він ішов якось дивно, підходив до кожного і пропонував щось маленьке та зелене на ниточці, ставлячи одне й те саме запитання.
Тут я зрозуміла, що на п’яного він не схожий, і запаху перегару від нього не було. Мені ще більше стало соромно, тому що я почала здогадуватися, що він з обмеженими здібностями.
Я вирішила йому допомогти грошима, але готівку з собою я рідко ношу. Перевести на карту? Але мені на наступній станції виходити!
Я почала шукати по кишенях сумки випадкові гроші. І про диво, у мене виявилися сто гривень, що завалялися. Я підійшла до цієї людини, гукнула і вручила йому гроші, вибачившись за грубість.
Він усміхнувся, подякував, сказав, що не жебракує та попросив прийняти від нього цей сувенір. Двері метро вже відчинилися на моїй станції, я взяла сувенір і швидко вискочила з вагона.
Вийшовши на станції, я подивилася на сувенір. Це була фігурка новорічної ялинки ручної роботи, виготовлена з глини та стразів, через яку була протягнута стрічка. Я посміхнулася і подумала: «Вперше у своєму житті я купила ялинку у серпні! Щось у цьому безперечно є душевне» .
Дивлячись на неї я перейнялася повагою до цієї людини. Навіть, бувши людиною з обмеженими можливостями, він не падає духом, не жебракує, не страждає від залежностей, а намагається хоч якось заробити гроші. І дай боже, щоб у нього це виходило, і йому на шляху траплялися добрі люди! Тепер ця ялинка прикрашатиме мої новорічні свята і з теплом у душі я згадуватиму про те, як я її придбала.
