Чому зі скупим чоловіком жити важче, ніж із бідним

Після довгих стосунків ми з Андрієм таки одружилися. Не знаю, що послужило каталізатором. Вік, кохання чи ще щось, але я внутрішньо вже була готова залишитися вічною громадянською дружиною.

Не зрозумійте мене неправильно, але 35 для жінки це вік. Тим паче без дітей. Хоча, кажуть, у Європі це ще вважається мало не юністю.

Весілля було скромним, запрошені лише свої. Мої найкращі друзі та батьки Андрія. Але саме торжество пройшло вдало, гріх скаржитися. Все оплачували ми, а гості, зрозуміло, дарували гроші.

І так, перша шлюбна ніч пройшла у будинку його батьків. Ми жили в них, тому що орендована квартира була нам не по кишені. Точніше, як. Ми намагалися заощаджувати.

Я і до весілля помічала, що моя свекруха, незважаючи на свою заможність, була людиною скупою, навіть скнарою. Причому не тільки до мене, чужої людини (хоча я такою й не вважалася).

Двоповерховий будинок, гараж на дві іномарки, начебто все є. І в той же час у загальному холодильнику у нас була лише своя полиця. Решта простору вважалася господарською, і ми на нього прав не мали. Як і на продукти, які там були.

А одного разу чоловік, прийшовши з роботи, «свиснув» пару «чужих» сосисок. Що тоді розпочалося! Свекруха так розкричалася, начебто в неї будинок пограбували.

І вона при цьому чудово знала, хто ці трикляті сосиски взяв. Її син, не я! Тим не менш, тут їй треба віддати належне, вона особисто до мене жодних претензій не висунула.

Так тривало недовго. Через 4 місяці ми все-таки зважилися з’їхати, незважаючи на фінансові незручності. Довелося звикати до меншого простору, але терпіти більше таке ставлення до себе було неможливо.

За весь час, проведений з батьками чоловіка, я, чесно, жодного разу не відчула себе нормальною людиною. Відчуття було як у поганій міській лікарні, де медсестри дивляться на тебе як на порожнє місце і не звертають на твої прохання жодної уваги.

Якийсь час все було нормально, і я навіть зітхнула з полегшенням. Але потім я поступово почала помічати за своїм чоловіком деякі зміни, особливості.

Він почав розпитувати мене після роботи, де чеки за покупки у магазині. Робив зауваження, що куплена мною їжа могла б бути й подешевше, якби я проїхала ще кілька зупинок на громадському транспорті і купила б «вон у тому магазині». Якби стежила за акціями.

Взагалі-то я ніколи не була реально багатою людиною. Звикла економити, не наражатися на раптові покупки. Але деякі закиди чоловіка були справжнім виявом жлобства.

Чай чи каву на вулиці пити не можна, бо ж вдома усе є і не треба стільки платити. Ви як вважаєте, це нормально? Я вважаю, ні.

Не розумію, де він цього нахапався. Сам же пам’ятає, як це, почуватися винним у питанні грошей. Чи він забув, як отримував від матері через якісь сосиски?

Наше сімейне життя дало тріщину, і ми почали буквально спілкуватися крізь зуби. Найспокійніше, що я чую від чоловіка, — глибокі стримані зітхання розчарування.

Думаю подавати на розлучення. Важко жити із бідним чоловіком. Але зі скупим — важче. Подумайте, люди. І не повторюйте моїх помилок!

Related Post

Мені набридло ставлення до жінок за кермомМені набридло ставлення до жінок за кермом

Перш ніж лаяти останніми словами і знущатися з нас, жінок за кермом (особливо блондинок), я хочу, шановні чоловіки, щоб ви подивилися на ситуацію трошки під іншим кутом. У більшості випадків

Не роби людям добра, то і не отримаєш зла.Не роби людям добра, то і не отримаєш зла.

Ми з університетських років дружили з однією дівчинкою. Вона була досить розумною, успішно навчалася і мала хорошого перспективного хлопця. Я жила на орендованій квартирі сама. Квартирка була зовсім маленька. В

Чоловік запрягає мене копатися у грядках з його мамою, кожні вихідні витрачаю на цеЧоловік запрягає мене копатися у грядках з його мамою, кожні вихідні витрачаю на це

Раніше, коли жила ще з батьками, завжди чекала канікул, а потім і вихідних, коли стала працювати. Зараз я заміжня, живемо зі свекрухою, і я не встигаю за вихідні не тільки