Чи маю я моральне право здавати свою кохану її чоловікові чи нехай це все залишиться на її совісті?

Так вийшло, що я був коханцем молодої заміжньої жінки. Їхньому шлюбу було лише кілька місяців, її чоловік поки що живе за кордоном, кілька разів на рік приїжджає до неї. Я наївний думав, що вона його покине, розлучиться, і буде зі мною. Вона не раз говорила, що вже не любить його, а він сам не приділяє їй ніякої уваги і не цінує її, і напевно сам їй там зраджує.

Нещодавно вона з’їздила до нього, а коли повернулася, наші з нею стосунки помітно охолонули. Вона сказала, що він «став поводитися краще» після того, як вони серйозно там посварилися і в запалі сварки вирішили розлучатися. Вона виявилася неготовою до розлучення: ні морально, ні фінансово, хоч я сподівався, що їй вистачить духу це зробити.

Вона не зізналася своєму чоловікові, що зраджувала йому, хоча ніби збиралася. Не знаю, навіщо це робити, якщо нічого не хочеш міняти. На мою думку, якщо зраджуєш людині з самого початку шлюбу, то навряд чи цей шлюб буде щасливим.

Я розлютився і сказав, що залишатися в ролі коханця більше не можу, що хочу з нею нормальних стосунків. Ми посварилися і зрештою розбіглися. Про зраду вона своєму чоловікові так і не сказала, і говорити поки що не збирається, мовляв, не хоче поранити його почуття.

У мене є на неї компромат – наше з нею листування. Здати її чоловікові чи ні? Коли вона зраджувала йому, то не відчувала жодних докорів сумління. І навіть зараз, як сама каже, не шкодує про те, що сталося.

Значить, вона, рано чи пізно, це знову зробить. Я хочу зробити це не для того, щоб помститися їй, а тому що я бачу, що людина зробила погану річ і вирішила, що можна вийти сухою з води, залишивши все як є. Та й зі мною вона при цьому обійшлася не дуже гарно.

Заміж за нього вона вийшла, як сама мені сказала, бо боялася залишитись одна (хоча вона дуже симпатична і ще зовсім молода). Напевно, не змогла знайти в собі сили сказати «ні» у відповідь на його пропозицію, адже їхні стосунки тривали вже дуже довго. Відносини у них не завжди були на відстані, але до шлюбу вони тривали в такому форматі вже багато часу.

Дайте, будь ласка, пораду. Чи маю я моральне право здавати її чоловікові (а там відповідно чоловік з’ясує, що коханцем був саме я) чи нехай це все залишиться на її совісті, а життя рано чи пізно саме провчить її?

Related Post

Одне слово … альфонс! Тільки так можу назвати ТарасаОдне слово … альфонс! Тільки так можу назвати Тараса

Якщо хтось із жінок думає, що ніколи не стане жертвою альфонса, то дуже помиляється. Успішні альфонси вмілі маніпулятори і психологи. Вони знають, що і коли потрібно сказати. Вони знають, коли

Словом я на маму шалено зла, бо поки вона на старості своє життя налагоджує, то моє руйнується на очахСловом я на маму шалено зла, бо поки вона на старості своє життя налагоджує, то моє руйнується на очах

В мене чудова сім’я, але іноді щоб довести щось моїй матері треба дуже сильно постаратися. Так склалося що тепер вона живе ще при, бо таки на 6 десятку довела батька

Нікому не хочеться, щоб її дитину вчив і виховував неврівноважений педагогНікому не хочеться, щоб її дитину вчив і виховував неврівноважений педагог

Моя донька навчається у другому класі, активна, займається теж із задоволенням, але вчителька чомусь віднукується про неї негативно. Каже, що поведінка погана та не уважна. Вдома Маша каже, що вчителька