Я працюю в українській школі вчителем. Ви думаєте, у школі навчають дітей? Нічого подібного. У школі випускають та відправляють папірці, які називають документами. Усі бачили, як виглядає стандартна пачка паперу. Так ось, такої пачки у школі вистачає на 3 дні. За звичайний робочий день до нас приходить більше десятка наказів та розпоряджень вищих інстанцій. Ви не повірите, по кожному з них ми повинні видати свій наказ, причому не в двох словах, а мінімум на дві сторінки друкованого тексту.
Ось деякі назви. «Про підвищення контролю за навчанням неукраїномовних громадян», «Про призначення відповідального за проведення екскурсій», «Про закріплення території, що прибирається» тощо. Кожен наказ іде за підписами вчителів про ознайомлення. Відчиняються двері серед уроку: «Прочитайте та підпишіть, будь ласка…».
Крім наказів приходять розпорядження, переважно, про проведення конкурсів різного виду. Ось тільки зараз я готую дітей до виступу у конкурсі знавців рідної мови, конкурсі на кращу класну газету, конкурсі проєктів «Що я зробив для свого міста» та двох мистецьких конкурсах (такі конкурси взагалі йдуть постійно). А нещодавно був конкурс на твір «Куди ми викидаємо сміття». Так, все це було б чудово, треба закріплювати, прибирати, проводити конкурси. Але не в такій кількості! Неможливо адекватно підготувати, виявити можливості та справжні таланти, коли на тижні таких конкурсних виступів по 5-6.
Крім дитячих заходів, кожен учитель зобов’язаний постійно направляти в управління освіти свої розробки, теми яких спускаються згори.
І це не все. Ще за планом школи щотижня проводяться засідання предметних кафедр, раз на місяць – розширені педагогічні наради та постійно (тобто щодня) здаються докладні статистичні звіти на різні теми. Наприклад, про кількість наявних у школі комп’ютерів із зазначенням усіх даних, а завтра, скажімо, просять здати повний список літератури, якою ви користуєтесь у роботі. І так з будь-якого предмета. Врахуйте ще, що всі наради, збори (навіть батьківські) мають бути запротокольовані та підписані.
А ось ще. Усі знають, що у школах проходять медогляди учнів. А ось про те, що попередньо на кожного учня, зв’язавшись із його батьками, потрібно заповнити анкету на 3 аркуші, мабуть, не знаєте. У класі таких учнів до 28. Чи прикинули робітку?
Добре, цю роботу можна якось зв’язати з освітою. А ще школа має працювати у мікрорайоні. Наведу лише один приклад. Цього року нашою школою було рознесено за травень-липень місяць понад 2 тисячі подарунків, що виділяються містом для ветеранів, пенсіонерів та інших пільгових категорій громадян. Понад 2 тисячі. Звичайно, в неробочий час. Хоч уночі. Вислуховуючи на додачу все, що думають про дарувальників прості громадяни, часом розшукуючи ветеранів за новими адресами, у лікарнях. І це не кажучи про те, що кожен подарунок важить 5 кг. Подарунки доводилося розносити й улітку. Людей для цього викликали із відпусток. Тому що “Накази не обговорюються”.
А тепер уявіть вчителя, який погуляв увечері замість підготовки до занять з 30-40 кг «на плечах», облаяного, що вночі написав конспекти уроків, а вранці викликаного на термінову нараду з прибирання території та наказом заставленого брати участь у конкурсі «юних танцюристів» або «художників» чи «ляльководів». Звіти про всю цього типу роботи, робляться терміново та доставляються особисто. Теж у якийсь там неробочий час). Отак і виглядає наша освіта.
Не знаю, чи є якийсь вихід із ситуації. Можливо, найняти для школи окремих паперотворчих і подарункових людей? А може, лише дозволити вчителям просто вчити дітей?
