Нещодавно у нас зіпсувався холодильник. Якраз був момент, що грошей не було, чоловіку затримували зарплату, а я в декреті і нічого не заробляю.
Довелося купити холодильник у кредит. Купувала я сама через інтернет-магазин. Через проблеми зі здоров’ям їхати вибирати холодильник у звичайному магазині я не могла. А так, мила справа — замовив, сплатив, і тобі привезли.
Оскільки я оформляла кредит, то необхідно було укласти договір із банком. Мені запропонували послугу – виїзд співробітника банку з договором до мене додому. Я погодилася.
Приїхав молодий чоловік, передав мені всі потрібні папери. Я почала читати договір і всякі страховки. Чоловік почав мене квапити, мовляв, йому ще до кількох клієнтів, нема часу чекати. А я боялася підписувати важливі папери, не дивлячись. І я сказала, що доки я все не прочитаю, підписувати нічого не буду. Нехай чекає, що така робота в нього.
Чоловік несподівано рознервувався, почав кричати на мене, що він через мене пропустить обідню перерву, бо йому потім одразу треба буде до наступного клієнта. Я знову відповіла, що у нього така робота, а отже, нехай чекає. Насправді я вже реально боялася, що банк хоче мене обдурити. Чому не хочуть, щоб я читала договір? Так можна й квартиру свою банківському працівникові відписати, не дивлячись.
Чоловік гнівно вигукнув: Ви ж не хочете, щоб я зараз вийшов на сходи і став там обідати? Я запропонувала пообідати в мене, якщо ми все одно сиділи в мене на кухні.
Чекала, що це просто слова. Але чоловік дістав із сумки судок з обідом і почав їсти. Я вийшла в коридор, слідом мені було кинуто кілька прокльонів. Щось, начебто, «побудеш, як я, дізнаєшся».
Мені було дуже неприємно, але я відповіла тільки, що він не знає, чим хворію я. А я, справді, хворію не найрадіснішим. Насилу взявши себе в руки, я вивчила договір. Все було гаразд, я його підписала. Віддала на руки чоловікові, що повеселішав по обіді. І ми попрощалися.
Ця розмова залишила після себе неприємний осад. Я не особливо вірю в містику, але чи не стане мені тепер ще гірше після прокльонів цього банківського працівника? У мене й так проблем вистачає. І я не кидаюся на людей під час виконання своїх службових обов’язків лише тому, що я хвора, а вони хочуть щось уточнити для себе у справі.
І часто бувало так, що й мені не вдавалося пообідати вчасно, але нікого я за це не проклинала. Взагалі ненавиджу цю манеру кричати слідом за кривдником прокляття, коли йдеться про якусь дрібницю, наприклад, хтось когось кудись не пропустив у транспорті.
Можливо, ця дрібна ситуація не є приводом, щоб писати сюди. Але мене мучить питання, чи я справедливо вчинила?
