Я в молодості якийсь час була зразковою дівчиною. Батьки контролювали мене у всьому. Приходила рано, багато вчилася, допомагала по дому.
Ще у нас в будинку жила одна бабуся, знайома батька, останніми роками у неї почалися проблеми зі здоров’ям. Вгадайте, кому було доручено допомагати їй замість насолоджуватися молодістю?
Насправді я й сама розуміла, що бабусі погано, і без розмов збиралася, йшла та готувала їй вечері, прибирала у квартирі. Вона завжди була дуже рада мені, це реально гріло душу.
Але іноді виходило так, що мої потреби просто йшли на другий план. Знали б ви, скільки побачень, зустрічей з подругами і просто вільних днів у мене пропадало через таку ситуацію.
Потім, коли бабусі не стало, а мені виповнилося двадцять, я нарешті дозріла для того, щоб відповісти батькам «ні». Стався скандал, який тривав кілька годин. Батьки докоряли мені, звинувачували в тому, що, мовляв, я і їх проміняю колись на нічний клуб. Ну що за дурні закиди!
Проте я зрозуміла, що вже стала дорослою. Вперше не була вдома три доби поспіль: жила у подруги у гуртожитку.
Потім познайомилася з одним хлопцем. Він жив сам, був сам собі господарем. То був мій перший хлопець. Не можна сказати, що ми були рідними духовно, але я відчувала себе впевнено.
Через якийсь час ми розійшлися, але залишилися у приятельських стосунках. Я переїхала до подруги, зняла кімнату і почала так жити, незважаючи на несхвалення батьків.
Через пару років і через якусь кількість відносин, що так і не відбулися, нарешті знайшла чоловіка, ідеального для мене.
Розумний, начитаний, добре заробляє. Трохи замкнений в собі, але, як на мене, це навіть плюс. Я переїхала до нього, і ми прожили чудових 6 років разом. Все було добре, але побутова складова взяла своє.
Ми практично все дізналися одне про одного. Я хотіла побачити світ, мандрувати. Він же зробив ставку на кар’єру і вперто вимагав професійного зростання. Ну зрозумійте, достаток це добре, але іноді він перетворюється на золоту клітку.
Ми розійшлися. І кілька років я й подумати не могла про якогось іншого чоловіка. Просто не тягнуло.
А нещодавно я познайомилася з ще одним чоловіком. І він одразу мене привабив. Гарний, спокійний, без шкідливих звичок. Говорить, зав’язав після бурхливої молодості. Зірок із неба не хапає, але на життя не скаржиться.
Працює прорабом. Так, любі, не всі у нас тут просиджують штани в офісі. Натомість стабільний заробіток та й взагалі чоловіча праця.
Є лише одна проблема. Він розлучений і живе із двома дітьми. Я зустрічалася з ними, чудові бешкетники. За словом у кишеню не лізуть і взагалі такі милі, живі.
Тато їх дуже любить, та й мені подобається проводити з ними час. Але… Двоє дітей – це, як би сказати, відповідальність.
Я розумію, мені не стати для нього вже тією самою, єдиною. І віршів про те, що я в нього найперше кохання в житті, я теж не отримаю. А хочеться. І навіть дуже. Але як чоловік він варіант непоганий і мені справді підходить.
Але я не можу зважитися на серйозні стосунки за такого розкладу. Минулого разу я пішла через ще більш несерйозну причину. Тепер починаю це розуміти.
Порадьте, як мені вчинити? Не те, щоб я була в якомусь розпачі, ні. Думаю, це не останній мій у житті варіант. З іншого боку, вже не дівчинка, так що вдавати з себе принцесу якось не хочеться. Та і він не оцінить, серйозний.
Ось я і не можу прийти до рішення, як мені поводитися. Та ще й свою дитину завести треба. Оце вже часи настали.
