– Андрію, що у тебе там з квартирою? Коли виставиш на продаж?
– А чому я маю її продавати? У нас все є, квартира, машина, дача, на якій можна жити цілий рік. Що ще треба?
– Ми ж домовлялися!
– Нагадай.
– Давно помітила, що з пам’яттю ти маєш проблеми. Після похорону твоєї матері минуло вже більше, ніж пів року.
– Я тобі тоді казала, що треба все продати. На ділянці потрібна нова лазня, та зона відпочинку. Та й машину можна поміняти. Не можна, а треба!
– Ти нічого не плутаєш? У квартирі мешкає мій брат, і він не дієздатний. Я тобі нічого не міг обіцяти, якщо тільки не дочув через все, що відбувалося.
– Так, частину розмови я пам’ятаю, але про продаж не йшлося. Куди піде Олег? Тобі ж не подобається, коли він буває на дачі, хоча там йому було б дуже добре.
– А, між іншим, дача належала моїм батькам. Коли тата не стало, мама все й віддала нам. Ну, а ти вже відчула себе господаркою.
– Дачу залишимо, а квартиру треба продати! Твого брата краще помістити в спеціальний заклад. Там у нього і спілкування буде, і тебе не відриватиме через дрібниці. Доглянутий, нагодований. Давно треба було це зробити, твоя мама з ним утомилася, тому й пішла рано.
– У мами було хворе серце! Вона, коли дізналася, що один із дітей такий, не відмовилася від нього. І я не відмовлюсь! Він мій брат, у нас один день народження на двох. Більше не заводь цю розмову, мені не приємно!
– Не заводь? А те, що нам все потрібно, тебе не хвилює. Сину вступати. Може і квартиру йому допомогли б купити в столиці.
– Замахнулась ти на столицю!
– Я боялася тобі сказати, але син хоче туди. Може й дачу доведеться продати.
– Вчитися? Він і тут не вчиться. Яка йому квартира у Києві? Ти про що? Платити за його навчання та ще в Києві, я не збираюся. Училище під боком. Це для нього вежа!
– Він зі своїм атестатом і на платне не пройде! Я пропонував репетиторів сплатити, але ж ви розумні – телефон на ці гроші купили. Там усе є. Ось і Київ там шукайте, і Майдан незалежності – віртуальні екскурсії.
– Що? Твій брат один житиме у двокімнатній квартирі, а тобі для дитини шкода. Якщо хочеш знати, твій прямий обов’язок утримувати його!
– А я не утримую? Хто вам гроші на все дає? А у тій квартирі, моя – лише половина.
– А багато ти даєш? Подарунок на день народження йому купив? Він так мріяв про мотоцикл, друзям розповів.
– Ти у своєму розумі! Розповів, але це ти обіцяла. В нього водійського посвідчення немає. Це небезпечно, а по-друге, він не заслужив такий дорогий подарунок!
– А подарунки не треба заслуговувати, їх треба робити!
– Слухай, наша розмова вже переходить усі межі! Тебе понесло невідомо куди. Я йду.
– Куди це ти, проти ночі?
– До брата!
– У тебе тільки він на думці. Розв’язуй всі питання швидше, інакше я подам на розлучення!
– Таня, не треба так категорично!
– Ще і як треба!
Тетяна завжди вміла маніпулювати чоловіком, і не лише ним. З Андрієм все і завжди виходило добре. Він любив Таню, і все робив для неї. З приводу виховання сина, вони мали великі розбіжності.
Андрій хотів суворості, а Таня балувала Кирила – єдиного синочка. Те, що не дозволяв батько, дозволяла мати. У стосунках матері із сином маніпулятором виступав уже Кирило.
При згадці про розлучення, Андрій завжди здавався. Таня цим успішно користувалася. Ось і зараз вона вирішила, що вже досягла свого.
Андрій та Олег пили чай.
– Дякую, брате, що не кидаєш мене.
– Навіть не думай про це. Як я без тебе. Та й мамі я обіцяв. Я сьогодні в тебе залишусь?
– Це ж і твоя квартира. Посварився? Ти відпочивай, а я ще попрацюю. Тримай, почитай на ніч. Це мої вірші, оціни.
З цими словами Олег простягнув братові зошит.
Олег працював в Інтернеті. Писав, перекладав, наповнював сайти. Гроші зайвими не бувають. Голова в нього працювала добре, а от ноги…
Але Олег не вважав себе недієздатним, сам себе обслуговував, хоч і перебував у візку. З прогулянками було погано, третій поверх, будинок не обладнаний пандусами, зате є балкон.
Ось там він і гуляв, насолоджуючись теплим весняним повітрям, зимовим снігопадом, яскравим листопадом, чи літньою нічною прохолодною.
Андрій пішов на роботу зарано, Олег ще спав після безсонної ночі. На пропущені дзвінки дружини не відповідав. Увечері він знову повернувся до брата. Дружина знову розпочала телефонну атаку.
– Андрію, приїжджай швидше, Кирило потрапив у аварію. Я у лікарні.
Чоловік зірвався, та приїхав за вказаною адресою. Нічого страшного не було, нога в гіпсі, та забиття. Проблема була в іншому, чужий мотоцикл не підлягав відновленню.
– Лікуйся, підіймайся на ноги, й відпрацьовуватимеш, – сказав Андрій до сина.
– Що ти таке кажеш? – Втрутилася Тетяна – Це ти винен! Якби ти купив йому мотоцикл, то зараз цей був би цілий, платити не довелося б. Виправляй свої помилки!
– А от самі й виправляйте! Попереду літо, канікули, хай шукає роботу. Не я цей мотоцикл розбив!
– Як ти можеш? Якщо ти не продаси свою частку, а краще …
– Замовкни!
– Ні. Роби, як я сказала, і якнайшвидше, інакше я подам на розлучення.
– Ми вже говорили про це!
– Ну, тоді чекай!
Тетяна подала на розлучення. Вона не хотіла цього, але розлучення відбулося. Раніше вона користувалася цим трюком, але всьому приходить кінець.
– Я вирішив відпочити від вас, та ваших вимог!
– Я подам на аліменти!
– Я не відмовляюся, залишився лише рік.
– Перепиши свою частку у квартирі на сина в оплату аліментів!
– Згоден, але за рік. А поки що, мене не діставай. І не забувайте, що дача моя. Вас там більше не повинно бути. Ні тебе, ні компаній Кирила.
– Так. Він мій син, але я не маю наміру розгрібати після нього бруд. Твої речі я привезу, їх не багато. Ми там житимемо з Олегом.
– Ти вирішив звільнити квартиру для сина, молодець!
– Ні. Ми з братом її здаватимемо. Я вирішив переїхати в село, працюватиму віддалено, як Олег.
– Він працює? Ти говорив, але я думала, що це пустощі, ігри… Я не проти, що він житиме на дачі.
– А ти проти не можеш бути! На що ти сподіваєшся? Ми розлучилися! Дача моя, половина квартири, де ти живеш – також моя. До мого брата ти не маєш жодних стосунків. Я більше не маю бажання спілкуватися з тобою!
– Ти ще пошкодуєш! Хто готуватиме тобі смачні обіди та вечері?
– У мене є руки. А з їжею справляється навіть мій брат.
Тетяна й надалі намагалася маніпулювати вже колишнім чоловіком, але він уже не піддавався. Вона шкодувала про розлучення, і все ж таки подала на аліменти. Грошей на хотілки сина не вистачало.
– Андрію. Кирило повнолітній. Настав час переписати на нього твою частину квартири, ти обіцяв.
– Були ж аліменти, ти що, не пам’ятаєш? А квартиру він ще не заслужив!
– Тоді ми маємо її продати. Не хочу володіти половиною.
– Ось як? І куди ж ти підеш? Поїдеш до матері? А гроші віддаси Кирилові? Я все правильно зрозумів? Куди він ще заліз?
Тетяна мовчала, сказати не було чого. Вона намагалася заради сина, який цього разу розбив чужу машину. Андрій намагався відмовити Тетяну від необдуманого кроку, але так і не зміг.
Квартиру продали. Свої гроші синові він не дав. Тетяна поїхала до матері. Кирило пішов за нею, адже вона йому ніколи не відмовляла, не те, що батько, який змушував вчитися та працювати.
Брати свій сорок п’ятий день народження відзначали на дачі. Олег знайшов в інтернеті друзів, і вони приїхали його привітати. У братів після цього, майже одночасно почалися стосунки із жінками.
Дві нові сім’ї жили дружно. Відпочивали на дачі, а мешкали кожен у своїй квартирі. Андрій залишився жити у тій квартирі, через яку йшла суперечка з Тетяною.
Олегу купили квартиру у новому будинку, обладнаному пандусами, на першому поверсі, щоб було зручно гуляти. На квартиру вони заробили разом…
