– Даріє, ну яка тобі дача? Тобі потрібно відновлюватись після оперативного втручання! – дбайливо казав чоловік Андрій, акуратно вішаючи мою кофту на вішалку.
– Але ж я хочу! Я можу! Я почуваюся чудово!
Я намагалася довести йому свою спроможність, але Андрій був непохитний. Дійсно, я нещодавно перенесла втручання, нічого серйозного, але лікарі суворо заборонили мені будь-які фізичні навантаження протягом трьох місяців! І тепер Андрій принципово не пускав мене на дачу.
– Не турбуйся, Дашо! – Заспокоював мене він, погладжуючи по голові. – Я майже щовечора після роботи заїжджаю туди, поливаю твій город. Все у нас там добре, слово честі.
Я слухалася його до певного часу. Якоїсь миті я відчула себе так добре, так легко, що вирішила: – була не була! З’їжджу я на дачу. Звичайно, потай від мого дбайливого контролера-чоловіка, поки він був на роботі.
Доїхала до дачного селища автобусом. Вийшла на зупинці, вдихнула на повні груди свіже сільське повітря. Нарешті свобода!
Підходжу до нашої ділянки. Зелений паркан, що трохи покосився, але такий рідний. Заходжу у двір, підходжу до дверей нашого невеликого дачного будиночка, дістаю з сумочки ключ, вже готуюся вставити його в замок, але… двері відчинилися самі. Без ключа.
– Це ще що таке? – Вголос сказала я. У голові вже промайнуло: «Забув зачинити? Щось не схоже на мого Андрія! Він же у нас скрупульозний, тричі перевіряє всі замки!».
Але, виявилося, забудькуватість тут була ні до чого. У передпокої нашого дачного будиночка стояла абсолютно незнайома мені жінка.
Вона була молодша за мене, симпатична, з гарною фігурою, одягнена по-домашньому. На плечі у неї висів махровий рушник, наче вона щойно вийшла з душу.
Побачивши мене, вона спочатку завмерла, потім верескнула, та так пронизливо, що в мене аж у вухах задзвеніло.
І тут же, як ошпарена, забігла у ванну кімнату і замкнулася на клямку. Я зняла взуття і рішучим кроком попрямувала до дверей ванної. Смикнула їх – не відчиняються. Спробувала ще раз.
– А ти… хто така? – Запитала я через двері.
– Я… я… – почулося невиразне бурмотіння, потім вона глибоко видихнула і трохи впевненіше сказала, – я тут живу, орендую у вас.
У мене відвисла щелепа.
– Я не зрозуміла! А чому я не знаю про це? Ти з ким домовлялася?
– Із Андрієм Львовичем. Він сказав, що він тут господар.
– Та гаразд! Ану давай відчиняй! Поговоримо, – я вже стукала кулаком у двері.
– Я говоритиму, коли приїде Андрій Львович.
– Недолуга ти! – Не витримала я. – Як він приїде? Він нічого не знає!
– Я написала йому! – переможно заявила незнайомка.
– Ах, написала вона, – посміхнулася я, знаючи, що, наприклад, мої повідомлення він читає лише ввечері, коли додому повертається. Наївна!
Але, на мій величезний подив, вже через двадцять хвилин Андрій був на дачі. Він практично влетів у будинок, як буревій. Обличчя червоне, волосся розпатлане, краватка набік. Мабуть, гнав, як божевільний.
– Дашо, що тут відбувається? – суворо, навіть якось осудливо запитав він, переводячи погляд з мене на зачинені двері ванної.
– Це я хочу тебе запитати, що тут відбувається?! Якась стороння жінка живе на нашій дачі!
– Це не стороння жінка. Це жінка з моєї роботи. У неї серйозні сімейні проблеми, тимчасові труднощі. І я дозволив їй пожити на дачі.
– З твоєї роботи? – Я аж поперхнулася. – Вона не сказала!
– Та вона злякалася! Ти своє обличчя бачила?
– Та нічого собі! – я мало не заверещала. – Приходиш на свою дачу, а тут таке! Ще б гол яка її тут застала!
– А чому ти тут? – Андрій раптово згадав. – Я ж тобі заборонив!
– Заборонив він! Ховає тут від мене якусь бабу!
– Дашо, легше! Вона не «якась баба». Вона – колега. Я ж тобі пояснив. Тимчасові проблеми…
Він говорив переконливо. І я йому повірила. Повірила, бо він ніколи не давав приводу, ніколи не брехав мені. Я завжди йому вірила. Повірила й зараз. Але залишатися на нашій дачі я їй не дозволила.
– А що скажуть сусіди? Тітка Валя з бабою Ніною вже, мабуть, усі вуха продзижчали один одному! І що скажуть у тебе на роботі? Андрій Львович дав притулок на дачі молодій колезі, поки дружина після втручання вдома нудьгує?
Андрій мовчки кивнув головою. Мої аргументи подіяли. Він зі мною погодився. І вже наступного дня він, як і обіцяв, допоміг колезі з переїздом.
Вона винайняла квартиру, чи повернулася до чоловіка – не знаю, мені було не цікаво. Для мене було головним, що вона звільнила мою дачу.
І невідомо, як би усе продовжувалося далі, якби не одна випадкова зустріч.
Була субота. Андрій із ранку кудись поїхав у своїх справах. А я, як зразкова пацієнтка, слухняно зібралася в парк, бо лікар наполегливо радив мені більше бути на свіжому повітрі та потихеньку, без фанатизму, ходити пішки. Рух – життя, а в мене цього життя поки що було замало.
Я взула зручні кросівки, накинула легку вітрівку і вийшла з дому. Ішла алеєю, насолоджуючись щебетом птахів і яскравим сонцем. Вдихала на повні груди свіже повітря.
І тут, немов із-під землі, з’явилася вона, жінка, з якою ми непогано потоваришували на одному з корпоративів Андрія.
Її звали Валентина. Вона була, як вихор. З нею було легко, хоч вона й трохи втомлювала своєю шаленою енергією. Ми з нею непогано порозумілися тоді. І ось ми випадково зустрілися.
– Дарія! Привіт! Ось уже кого не чекала тут зустріти! Як ти?
– Валю, привіт! Та ось, гуляю. Лікар велів.
Ми розмовляли. Валя, як завжди, розповідала про роботу, про те, як директор знову всіх дістав своїми нововведеннями. А я, у свою чергу, розповіла їй про свою недугу, про ці три місяці ув’язнення в будинку.
Після моєї розповіді Валя похитала головою. А потім видала таке, що у мене аж рот відкрився від подиву:
– Ну Андрій твій, звичайно, сволота остання, коли кинув тебе в такий момент!
Я буквально застигла посеред доріжки.
– Андрій? Кинув? Валентино, ти щось плутаєш!
Валя здивувалася.
– Так… так він же з цією… Настею… Вони ж живуть разом! Чи що? – Вона подивилася на мене таким переляканим поглядом, ніби зрозуміла, що сказала зайвого. Але я вже все почула.
– Валентино, – сказала я спокійно. – Мені потрібні подробиці. Інакше, присягаюся, я зараз піду до вас в офіс і запитаю всіх і кожного. Щоб розповіли мені правду.
Валя зблідла. Вона знала, що я не блефую. І вона мені все розповіла.
Виявляється, ця Настя, та сама, що жила на нашій дачі, та ще… – ну, ви зрозуміли. Щойно влаштувавшись на роботу, вона тут же, наче голодна хижачка, почала залицятися до директора фірми.
Молода, гарненька, вона явно знала собі ціну. Але шеф виявився відданим сім’янином – якийсь молодець, подумала я.
Ну і, зрозумівши, що це марно, Настя, анітрохи не зніяковівши, перемикнулася на інших чоловіків – нижче за статусом, але, як виявилося, більш зговірливих.
Таким виявився мій чоловік. Мій Андрій. Їхній роман, як з’ясувалося, тривав уже пів року. Пів року! А через два місяці про їхній службовий роман дізнався чоловік Насті.
Він просто прочитав листування голубків у її телефоні. Розгорівся скандал. Чоловік Насті, така собі шафа під два метри зросту в сказі прийшов в офіс, трощив все навколо, репетував так, що стіни тремтіли.
Директор, коли дізнався про те, що сталося, розлютився. Він, не довго думаючи, звільнив Настю.
І ось тут мій Андрійко не зміг залишити нещасну колегу в біді. Притулив її на нашій дачі. А далі… далі ви знаєте. Я вигнала її, Андрій навіть не пікнув. І, звичайно, не розповів мені всієї правди.
Я подякувала Валентині за інформацію. Валя вибачалася, мало не плакала, що так сталося. Вона ж не знала, що я не в курсі.
Ми попрощалися. Я йшла додому, мов у тумані, але з чіткою метою. Звісно, я мала перевірити інформацію. Вперше в житті, пізно ввечері того ж дня, я взяла в руки телефон чоловіка.
Поки він був у ванній, я дізналася про всі його секрети. Прочитала листування з Настею. Ці безглузді серця, ніжні слова, плани на вихідні…
Так, Валентина сказала правду. Вони були коха нцями. Він обманював мене вже давно і продовжував робити це й досі.
Я вигнала його з дому. Вирішила, що не пробачу, навіть якщо з нею розлучиться і приповзе до мене на колінах. Занадто багато було зруйновано.
Занадто багато брехні, надто багато зради. Залишалося тільки сказати про все нашому синові – але він був уже дорослий, навчався в університеті, в іншому місті. Великий уже хлопчик. Він все зрозуміє. І дуже сподіваюся, що ніколи не стане таким, як його батько.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
