Декілька років тому почав плавати після довгої перерви, пов’язаної з проживанням в місцевості де не було басейну. Але ось життя налагодилися, недалеко від мого місця проживання є басейн, оформив довідку в поліклініці та пішов. Все як положено, окуляри, капці з шапкою гумові, рушники, мило.
Все мені там було нове та невідоме, як в перший раз. Басейн був дуже солідний та не дешевий. Але треба, кажуть допомагає змити втому від соціуму та гарно розслабити м’язи. Роздягнувся, прийняв душ, заходжу.
Красота! Шир, потужність, розмах, доріжки по п’ятдесят метрів, аж десять штук, люди займаються : хто плаває, хто аквааеробікою.
Сонячні зайчики б’ються у тоноване скло моїх китайських окулярів для плавання, шапочка ефективно підкреслює чоловічу форму черепа я знімаю халат… У тітоньки-тренера аж свисток з рота випав. Але в чому ж інтрига, запитайте ви?
А інтрига в тому, що плавки я в душі забув вдягнути.
Пам’ятаєте свою найепічнішу, жорстку незручність? Коли пукнув на першому побаченні, наприклад, або тягнеш руку привітатися, а людина тебе не помічає і проходить повз. Ось це з тієї ж опери, тільки відчуття на порядок гостріше. Хотілося втекти та назавжди забути що таке плавання.
А плавки я тоді надягнув і повернувся, якщо що. Бо за такі гроші які я сплатив, мені було не до сорому. Така історія.
